Теодоріх був прихильним до Боеція, але надто легко повірив обмовам і кинув його до в`язниці. Там Боецій написав "Розраду філософією", свій найбільш значний філософський твір, джерело оптимізму і стійкості для багатьох наступників.

Готська воєнна верхівка прагнула заволодіти багатствами римської знаті, послабити її вплив у суспільстві. Після смерті Теодоріха це привело до відкритих зіткнень.

В 533 р. візантійський імператор Юстиніан, прагнучи відновити Римську імперію в її колишніх кордонах, направив військо до Італії, де його підтримали римські аристократи та духовенство. На готський престол у Равенні став Тотіла, який розправився із сторонниками реставрації імперії, позбавив їх майна і, спираючись на колонів та інших залежних людей, зумів організувати оборону і завдати візантійцям поразки. Але Юстиніан спрямував в Італію нові великі війська. У 552 р. на полі бою загинув Тотіла, а в 555 р. Італія була повністю завойована і остготська держава перестала існувати. Землі, раби і колони були повернуті до колишніх власників, а готи позбавлені значної кількості майна, багато з них покинули країну.

Лангобардське королівство. Через тринадцять років після завоювання Італії візантійцями в неї вторглися лангобарди, племінний союз яких включав германців, сарматів і болгар і розмістився в Паннонії. Поступово лангобарди завоювали більшу частину Італії, під владою Візантії залишились лише землі біля Равенни і Риму і деякі території на півдні. Лангобарди забирали у колишніх власників вже не третину землі, як готи, а майже все майно, іноді навіть робили їх своїми рабами.

На території Італії утворилось лангобардське королівство, яке все населення обложило податком. У самих лангобардів швидко розкладались родо-племінні зв`язки, утверджувалась приватна власність. Саме лангобардське завоювання нанесло остаточний удар по рабовласницьким відносинам в Італії і сприяло становленню феодалізму.

Згодом у УІІІ ст. папи римські, прагнучи завоювати землі, що були під владою лангобардів, закликали на допомогу франкських королів, які й нанесли лангобардам руйнівних ударів. Остаточно підкорив лангобардське королівство Карл Великий.

Соціально-економічні зміни в Західній Європі у V - VІ ст.

Розселення германців серед романізованого населення, що мало більш високу матеріальну культуру, сприяло змінам як у варварській общині, так і у римському суспільстві. Германці неодноразово проводили конфіскації і переділи земель, в результаті яких велике землеволодіння не зникло, але скоротилося, поступаючись дрібному та середньому. Раби та колони здобували більшу господарську самостійність. Категорія рабів ще зберігалась, але держава варварів орієнтувалась не на рабовласників, а на вільних общинників і не втручалась у відносини між землевласниками і залежними від них людьми.

Змін зазнавали й самі германці. З воїнів вони перетворювались в селян-общинників. Малі сім`ї одержували наділи земель, які поступово перетворювались у власність, зростала майнова нерівність. У германців теж з`явилась велика земельна власність. За прикладом галло-римської знаті королі, родо-племінна знать і королівські дружинники привласнили значні завойовані землі. Під впливом римських відносин в суспільстві - відносин нерівності, римського права посилився процес розкладу общинно-родових відносин у варварів, рівність відійшла в минуле, з`явились привілейовані групи населення - як правило більш заможні, наближені до короля. В середовищі германців теж з`явилась поземельна та особиста залежність.

На зміну рабовласницьким у римлян та родовим у германців відносинам приходили нові феодальні відносини. Залежними селянами ставали раби, вільновідпущеники, колони, общинники, що втратили землю, залежні категорії людей германського суспільства - літи. На іншому полюсі формувався клас великих земельних власників галло-римського та варварського походження.

На зміну римській державності з його бюрократичною системою прийшли більш примітивні варварські королівства. Центральна влада зосереджувалась в руках правителів-королів, влада яких ще носила помітний відбиток попереднього періоду воєнної демократії - велику залежність від війська - дружини, від родо-племінної знаті. На місцях ще зберігались общинно-родові органи - народні збори з виборними суддями. судили германське населення за звичаєвим правом, зафіксованим у варварських правдах.

На формування германської державності справляли вплив римські державно-правові інститути. Римське населення користувалось римським правом, управлялось колишнім судово-адміністративним апаратом, на королівській службі перебували освічені римляни, як Боецій в остготській державі.

Відбувався й процес етнічної асиміляції, особливо швидкий там, де германці селилися не відособленими групами, а в середовищі романізованого населення. Але навіть там, де створювались суцільні варварські поселення, наприклад, франків у Північній Галлії, лангобардів у Північній Італії, асиміляції сприяли об`єднання в одній державі і поширення християнської релігії. Шлюби між галло-римлянами і германцями стали звичною справою. Почалось формування нових етносів.

Список літератури:

Взаимосвязь социальных отношений и идеологии в средневековой Европе. – М., 1983.

Всемирная история. – М., 1957.

Господстующий класс феодальной Европы. – М., 1989.

Гутнова Е.В. Классовая борьба и общественное сознание крестьянства в средневековой Западной Европе (ХІ – ХV ст.). – М., 1984.

Европа в средние века: экономика, политика, культура / Сб. статей к 80-летию академика Сказкина С.Д. – М., 1972.

Идейно-политическая борьба в средневековом обществе. – М., 1984.

История крестьянства в Европе. Эпоха феодализма. В 3-х томах. – Т. І-ІІ. – М., 1985, 1986.

Классы и сословия средневекового общества / Под ред. Удальцовой.