РЕФЕРАТ

На тему:

Криза чеського суспільства та зародження гуситського руху

Кризові явища, які стали проявлятися в Чехії вже з останньої третини XIV ст., були наслідком загального економічного занепаду в країнах Західної Європи. Криза в економіці, що набула особливо гострого характеру на зламі ХІV-ХV ст., мала далекосяжні соціальні наслідки для Чеського королівства. Йдеться насамперед про глибоку диференціацію суспільства: від селян і феодалів до духовенства й жителів міст.

Селяни поділялися на заможних (седляків) і бідноту (холупників). Вони не були власниками землі, а лише утримували свої наділи й мусили відробляти панщину, сплачувати натуральний і грошовий оброки, певну кількість різних податків. Селяни підлягали суду господаря-феодала, який жорстоко карав за найменшу провину. Фактично влада феодала над селянином була необмеженою.

Населення чеських міст поділялося на патриціат (складався з німців), який тримав у своїх руках усе управління та суд; бюргерство, об'єднане в цехи й представлене чехами; бідноту, яка становила майже половину населення.

Пануючим класом Чехії були феодали, серед яких багатством і могутністю вирізнялися церковні ієрархи. Католицька церква володіла третиною всіх земельних угідь (половиною всіх земель узагалі). Основним джерелом її прибутків були селянські повинності. Крім того, вона отримувала від усіх верств чеського суспільства "десятину", а також гроші від мирян за відправлення обрядів. До світських феодалів належали також магнати й рицарська шляхта. Магнати прагнули обіймати високі державні посади й протистояли королівській владі.

Кількість шляхетських родів сягала кількох тисяч. Всі вони господарювали у своїх невеликих володіннях і мали досить скромні прибутки. Існував також прошарок зовсім збіднілих рицарів, які втратили свої володіння й заробляли на життя військовою службою. Незважаючи на те, що магнати і шляхта мали однакові права та привілеї, останні посідали другорядні позиції в суспільстві.

Криза, що охопила Чехію, вкрай загострила відносини між усіма класами та верствами суспільства. Селяни прагнули позбавитися нещадної експлуатації феодалів; бюргерство — звільнитися з-під влади патриціату й набути власних прав; міська біднота була готова до найрадикальніших змін у суспільстві, щоб поліпшити своє злиденне становище; дворянство боролося з магнатами за землю, привілеї та владу. Водночас у чеському суспільстві зростало невдоволення політикою Римської курії і діяльністю католицького кліра. Представники різних станів прагнули не лише звільнитися від надмірних церковних поборів, а й при нагоді поділити церковне майно. Отже, на зламі XIV—XV ст. стали проявлятися й загострюватися кризові явища в економічній, політичній та церковній сферах життя чеського суспільства, всі прошарки та класи якого прагнули змінити суспільно-політичний лад, реформувати церкву, а також відстояти національну гідність, звільнивши країну від засилля німців.

Суспільно-економічні суперечності в Чехії викликали протест, який в умовах того часу міг проявитися тільки в релігійній формі. Римо-католицька церква, яка була чи не наймогутнішою структурою в країні, проявляла себе як регресивна сила, що гальмувала суспільний розвиток. Опозиційною силою щодо католицизму виступало передусім чеське бюргерство, яке прагнуло "дешевої церкви". Ця опозиція мала яскраво виражений національний характер, оскільки спрямовувалася проти засилля привілейованого німецького духовенства й патриціату. Союзником бюргерства виступало також чеське селянство, яке нещадно експлуатувалося німецькими церковними й світськими феодалами. Оскільки критика католицизму пов’язувалася з вимогами секуляризації церковних земель, вона дістала підтримку королівської влади, чеських магнатів, шляхти й рицарства.

З критикою політики католицької церкви вже в другій половині XIV ст. виступило чеське духовенство. Так, Міліч з Кромержижа (1320—1374) у своїх проповідях чеською мовою сміливо викривав вади духовенства: користолюбство, розбещеність, невігластво, здирництво та ін. Він критикував справжніх винуватців розбещення церкви й підготував власну програму "виправлення" суспільства. Критика католицизму була підхоплена магістром Празького університету — Матвієм з Янова (1350—1394), який у своїх працях обґрунтував необхідність церковної реформи. В 1391 р. у Празі була заснована Віфлеємська каплиця. У проповідях, які читалися тут лише чеською мовою, викривалися зловживання католицької церкви.

У Празькому університеті відбувалися диспути, на яких обговорювалися питання реформації католицької церкви. За необхідність змін виступали чеські магістри—послідовники вчення (забороненого Римською курією) відомого реформатора, професора Оксфордського університету Д. Вікліфа (1320— 1384). Однак антивікліфісти (здебільшого німецькі професори) у 1408 р. домоглися заборони вивчення праць реформатора-англійця.

Серед прихильників Д. Вікліфа був і магістр Празького університету Ян Гус (1371—1415). Незважаючи на своє селянське походження, він успішно закінчив університет у Празі й був посвячений у сан священика й призначений проповідником Віфлеємської каплиці. Так Ян Гус дістав можливість впливати не лише на студентів університету, а й на інші верстви населення Праги, внаслідок чого його діяльність набула для Чехії дійсно національного значення. А оскільки Я. Гус своїм бездоганно праведним життям, глибоким релігійним натхненням і прагненням повернути церкві її первозданну чистоту вирізнявся серед інших священнослужителів, його вплив на маси постійно зростав. Ім'я проповідника стало відомим далеко за межами столиці. Більшість чеського населення вважала Яна Гуса своїм духовним пастирем і була готова на жертви заради його вчення. Виступаючи з критикою римо-католицької церкви та папства, Я. Гус указував на те, що спасіння людини визначається волею Божою й не потребує армії священнослужителів. Протиставляючи Римську курію й католицький клір діяльності Ісуса Христа та перших християнських громад, Я. Гус доводив, що папа Римський не може бути "намісником Бога на землі", а тому існування очолюваної ним церковної ієрархії безпідставне. Твердження Я. Гуса про необхідність створення чеської церкви, підпорядкованої лише королю, підривало авторитет папства. Моральні норми для визначення належності до християнства, сформульовані Я.