5. Економічне і соціально-політичне становище Швеції у міжвоєнний період

У роки Першої світової війни Швеція займала позицію нейтралітету, що давало їй можливість торгувати з обома воюючими блоками держав. Шведська буржуазія за роки війни збагатіла, а робітничий клас потерпав від дорожнечі на продукти харчування. Карткова система не вирішувала цієї проблеми.

У політичному житті Швеції сильні позиції займала Соціал-демократична партія, яка мала більшість голосів у риксдазі і входила до коаліційного уряду. Під впливом революційних подій в Європі парламент у кінці 1918 р. прийняв проект реформ, з яких були схвалені такі: про обмеження прав короля і запровадження демократичної виборчої системи, введення 8-годинного робочого дня, скорочення строку служби в армії.

На 1920 рік шведські робітники домоглися ряду поступок у зарплаті, розширили свої політичні права. Робітничий рух пішов на спад. Віра в можливість парламентським шляхом вирішити усі соціальні проблеми оволоділа широкими верствами населення.

Прихід до влади соціал-демократів у 1922 р. був цілком закономірним. Уряд Брантінга спробував здійснити ряд реформ, у т. ч. в податковій системі, житловому питанні і навіть став на шлях соціалізації промисловості. Спроби приєднати в 1920 р. до Швеції Аландські острови зазнали поразки. Не зміг соціал-демократичний уряд довести до кінця оголошені реформи. За таких умов відставка уряду Брантінга стала неминучою.

Новий уряд сформував “безпартійний” де Геєр, який невдовзі був замінений консервативним урядом фон Сюдова. У 1921 р. СДПШ знову було доручено формувати уряд. І на цей раз Брантінг не виконав обіцянок щодо соціальних реформ.

Іноземний капітал (німецький та американський) активно проникав в економіку Швеції, особливо в целюлозну, залізорудну, машинобудівну і воєнну. Це дозволило їх значно модернізувати. У цілому, в 1925 р. Швеція досягла довоєнного рівня в промисловому виробництві, і воно продовжувало зростати аж до світової економічної кризи 1929-1933 рр. В Швеції навіть заговорили про початок “другого періоду величі”.

Саме в цей період при владі в Швеції були соціал-демократи. Це було в певній мірі винятком серед інших скандинавських країн. Соціал-демократи проводили солідні загальнонаціональні акції типу: про введення “сухого закону”, про оборону, про роззброєння, про допомогу безробітним та ін.

У другій половині 20-х років великого поширення у Швеції набуває мондизм. Заклик буржуазії до робітничого класу внести свій внесок у “загальну справу нації” шляхом відмови від класової боротьби мав на меті встановити “мир на ринку праці”. Закон про державний арбітраж мав гарантувати класовий мир у Швеції. У цей час з’явилась теорія про “винятковість шведського капіталізму” і побудови особливого скандинавського соціалізму без революційних струсів. За таких умов у Комуністичній партії Швеції мали місце постійні розколи, пошуки шляхів впливу на робітничий клас.

Економічна криза у Швеції реально почалась у 1931 р. Саме в цьому році мало місце реальне скорочення промислового виробництва. Експортна продукція Швеції до 1931 р., а саме: генератори, мотори, телефонне обладнання і в цей період не скоротилась, а навіть зросла.

Лише у 1931 р. промислове виробництво скоротилось на 21%, а виробництво експортних галузей – на 34%. Єдиною галуззю, що не зазнала кризи, була воєнна промисловість. Наприклад, воєнний концерн “Буфос” у 1932 р. навіть підняв дивіденди.

Наслідки кризи для громадян Швеції були важкими. Багато з них втратили свої заощадження в результаті банківських крахів, роботу – із-за скорочення виробництва. Платіжний баланс країни став замість активного пасивним, що призвело до збіднення країни взагалі.

Буржуазія Швеції зайняла різку позицію щодо страйкового руху, учасники якого вимагали підвищення зарплати. У 1931 р. в м. Одалені поліція стріляла у робітничу демонстрацію.

Найбільшою і найвпливовішою партією Швеції була СДПШ. На виборах 1932 р. вона виступила з програмою ліквідації наслідків кризи і демократичного розвитку держави. Робітничий уряд П. Ханссона організував систему державних робіт для безробітних з оплатою їх праці, надав субсидії аграріям, підвищив ціни на сільгосппродукцію, став реальним соціальний захист громадянам. Підтримка ними уряду в результаті цих заходів ще більше зросла. Наслідки економічної кризи таким чином були швидко, а головне ефективно, ліквідовані.

Друга половина 30-х років була для шведської промисловості благополучним періодом. Гонка озброєнь створила сприятливу кон’юнктуру для шведських монополістів. Збільшився видобуток залізної руди, виробництво артилерії і боєприпасів. Безробіття суттєво скоротилося, класовий мир був збережений.

Фашизм у Швеції не набув широкого поширення. Надто авторитетною політичною силою була СДПШ. Підтвердженням цього була чергова перемога СДПШ на парламентських виборах 1936 р. За наслідками виборів був сформований коаліційний уряд Ханссона-Персона-Бромсторпа. Цей уряд був при владі аж до кінця 1939 р.

У зовнішній політиці уряд Швеції намагався максимально скористатися з нагоди гонки озброєнь і збільшити експорт воєнної продукції італо-німецько-японській групі та англо-франко-американській. Шведська буржуазія не допускала думки, що війна може загрожувати і території Швеції. Відмова від санкцій проти агресора, від створення системи колективної безпеки в Європі, підтримка політики “невтручання” були вершиною егоїстичних розрахунків шведської буржуазії.

6. Економічне і соціально-політичне становище Фінляндії у міжвоєнний період

У роки Першої світової війни в Фінляндії було оголошено воєнний стан. Проте фінське населення не призивалося до армії і не брало участі у війні. Лише таємно сформований єгерський корпус чисельністю у 2 тис. чол. брав