Реферат на тему:

Країни Піренейського півострова в умовах реконкісти

План

1. Араби в Іспанії.

2. Реконкіста.

3. Особливості економічного та політичного розвитку окремих королівств на Піренеях.

4. Утворення єдиного Іспанського королівства.

У 711 – 714 рр. Піренейський півострів був завойований арабами (маврами). Тільки невелика гірська область Астурія на півночі країни зберегла незалежність. Крім арабів участь у завоюванні брали корінні жителі Північної Африки – бербери. Вестготське військо зазнало поразку. Однак, дальше просування на територію Франкського королівства було зупинено Карлом Мартеллом.

Селянство, пригнічене повинностями і податками, знать, що вела боротьбу за владу, аріани та іудеї, невдоволені великим впливом католицької церкви, не чинили арабському завоюванню опору і навіть допомагали, як архієпископ Севілії.

Економіка теж переживала піднесення. Із Сходу були принесені нові культури - рис, цукрова тростина, гранатове дерево, пальма, шовковиця. Прогрес був і в ремеслі – видобутку металів, кераміці, шкіряних виробах. У Толедо вже в Х ст. виробляли папір.

На півдні були створені іригаційні системи. У центральних районах було поширене перегонне вівчарство.

Значна частина завойовників жила в містах, що стали торгово-ремісничими центрами, особливо Кордова. Жвава торгівля йшла по Середземному морю.

Істотні зміни стались і в культурному житті. На латинську мову з арабської були переведені праці арабських і грецьких вчених. Були збудовані палаци Алькасар і Альгамбра.

З 755 р. мусульманська Іспанія (аль-Андалус) входила до складу Дамаського халіфату. Коли владу там захопили Аббасиди, представник скинутих Омейядів Абд ар-Рахман утвердився в аль-Андалусі і проголосив себе еміром. З 929 р. емір Абдарахман ІІІ став іменуватись халіфом. Х ст. було вершиною політичної могутності аль-Андалуса.

Склад населення, однак, не став однорідним. Частина вестготського населення засвоїла мову і звичаї арабів (мосараби), частина – релігію (ренегадос).

Поширення набула ідея відвоювання Піренейського півострова у арабів – реконкіста. Її джерелами були християнські держави на півночі – Астурія, Галісія, Басконія, Іспанська марка на сході. Серед народу ідея реконкісти була популярна. А серед арабської знаті відбувались незгоди.

У 923 р. сформувалось графство Кастилія (країна замків) на північному заході. Воно і королівство Леон, що утворилось на місці Астурії, повели боротьбу з арабами, відвойовуючи у них території. Ці дві держави часом об‘єднувались для боротьби з маврами. У 1230 р. відбулось остаточне об‘днання Леона і Катилії в одне королівство.

У Басконії в ІХ ст. виникло графство Наварра, яке у Х ст. стало королівством.

У 1035 р. Арагон, який був у складі королівства Наварра, теж став окремим королівством. У 1137 р. з Арагоном об‘єдналась Каталонія. У кінці ХІ ст. утворилось королівство Португалія, незалежне з 1139 р., хоч і визнавало себе васалом папи.

Отож, в Іспанії утворились християнські держави. На півночі – Астурія, в центрі – Кастилія, на заході – Португалія, на сході – Наварра, Арагон, Каталонія і Валенсія.

1085 р. – перемога на р. Тахо, коли кастільці оволоділи Толедо (столицею). Мусульманські правителі звернулись до північноафриканських берберів-альморавидів. Наступ християн був зупинений.

У 1212 р. об‘єднані сили Кастилії, Арагона, Португалії і Наварри завдали арабам поразки біля Лас-Навас де-Толоса (Х ст.). Потім над арабами було здобуто ще ряд перемог. У результаті у маврів на кінець ХІІІ ст. залишився лише Гранадський емірат на півдні.

Основні вигоди від реконкісти одержала феодальна знать, вона створила великі володіння. Багато земель одержала католицька церква. Виникли такі духовно-рицарські ордени: Сант-Яго, Алькантара, Калатрава, теж великі землевласники.

Зміцніли позиції рицарства – воно відігравало основну роль у боротьбі проти мусульман. Ці події оспівані в героїчній поемі про Сіда – кастильського дворянина, організатора походів проти маврів. Селяни і городяни тут брали участь у реконкісті. В результаті міста домоглись певних вольностей, а селяни домоглись особистої свободи і общинного самоуправління. Міста одержали комунальні права.

Кожна з піренейських держав мала свої особливості.

Кастилія – відігравала основну роль у війнах з маврами (3/5 територій півострова). На відвойованих землях склались великі володіння церкви. Багато рицарів-ідальго, дуже войовничих. Селянство було в особистій і поземельній залежності. Серви куплялись і продавались із землею і без землі, не мали право вільно переходити і вступати у шлюб. У них була ненормована панщина і подушний податок. Переселятись в інше місце можна було лише відмовившись від наділу. У ХІІІ – ХІV ст. кріпосна залежність була майже ліквідована. Але збереглась судова влада феодалів.

На півдні Кастилії (т.з. Нова Кастилія) кріпосного права не було. Вільні общини-бегетрії мали право обирати собі сеньйорів і міняти їх. Але повинності селян були грошові і натуральні. Бегетрії домагались королівських грамот, що захищали їх від поборів.

У 1273 р. був заснований союз дворян вівчарів – Места. Места мала від короля великі привілеї – переганяти худобу, де хоче, навіть по селянських полях. Места мала свою адміністрацію, суд і фінанси.

У ході реконкісти Кастилія вкрилась фортецями. Багато з них стали містами. В них жили і мудіхари (маври), що користувались захистом короля. Великими ремісничими центрами були такі міста: Севілья, Сантьяго, Толедо, Сеговія, Медина дель Канто. В Севільї 2 рази на рік відбувались ярмарки. Кастильські міста мали самоуправління і різні привілеї, зафіксовані у міському праві. Міста мали своє ополчення з піхоти і кінноти. Проти маврів міста заключали угоди – ермандади. Вищий прошарок міщан – міські кабальєрос - рицарі.

Арагон. В ході реконкісти земельна власність в Арагоні і Каталонії була в руках знаті – світської і духовної. Найвище становище займали рикос омбрес (багаті люди). Королівська