Влітку 1959 p. напруження між Вашингтоном та Гаваною досягло краю. Кубинські біженці, зокрема Діас Лане, організовували авіаційні нальоти з аеродромів у Флориді. 31 жовтня результатом одного з таких повітряних нальотів були численні жертви в Гавані. В організації цих нападів Кастро звинуватив США. Він зблизився з СРСР, підписав з цією країною першу комерційну угоду. Свою орієнтацію на марксизм Фідель Кастро почав виявляти з жовтня 1959 p. Він усунув усіх поміркованих з найважливіших посад, посилив владу свого брата Рауля та фахівця з партизанської війни Че Гевари. У своїх гнівних промовах Кастро запально критикував США. Підписаною з Мікояном 13 лютого 1959 p. комерційною угодою передбачалося, що Радянський Союз закупить 5 млн. тонн кубинського цукру протягом п'яти років і надасть кредит у 100 мільйонів доларів. Згодом, з березня 1960 p., Кастро почав конфіскувати американські підприємства. США вжили реторсивних заходів, блокували надходження кубинської продукції, а 17 березня 1960 p. Ейзенхауер дозволив військову підготовку кубинських біженців, які обіцяли боротися проти режиму Фіделя Кастро. Ця політика мала підтримку віце-президента Річарда Ніксона та шефа ФБР Дж. Е. Гувера, так само як і колишнього посла Ерла Сміта. Уряд США припинив будь-яку фінансову допомогу Кубі. 8 травня 1960 р. Куба встановила дипломатичні відносини з Радянським Союзом. З липня того самого року Конгрес США заборонив імпорт кубинського цукру. Коротше кажучи, як з одного, так і з іншого боку економічні й політичні заходи безупинно посилювали протистояння. Американці тішили себе надією, що економічний тиск призведе до падіння Кастро. Нічого такого не сталося. Навпаки, цей тиск призвів тільки до гірких наслідків, посилив рух до націоналізації американських підприємств. СРСР проголосив дружбу з Кубою і заявив у щонайтуманнішій формі, що на випадок загрози Кубі Москва розгляне можливість використання атомних боєголовок для її захисту. З липня 1960 р. Че Гевара заявив, що Куба віднині посяде своє місце у соціалістичному таборі на боці СРСР і комуністичного Китаю, з якими буде підписано відповідну угоду.
Фінальним пунктом у перебігу цих подій стала постанова Кастро вважати себе комуністом. Він почав сприяти розвиткові партизанського руху в Латинській Америці. "Ми обіцяємо, – сказав Кастро, – зробити з нашої країни приклад, завдяки якому пощастить перетворити Кордільєри на Сьєрра-Маестру американського континенту" [8, 570].
1.3. Інтервенція на Кубу
Твердження, що Сполучені Штати ніяк би не зреагували на безладдя на їх "задньому дворі", є неточним. Величезні суми, вкладені в економіку острова, виявилися втраченими через націоналізацію, проведену новим урядом. Більше того, виникла реальна можливість повної втрати Куби для США.
Природно, уряд США вирішив втрутитися, але спосіб втручання повинен був бути дуже коректним, щоб уникнути сварки з СРСР, тобто американська армія не повинна була в цьому брати участь. Джон Кеннеді зробив заяву, в якій сказав, що "нинішній уряд зробить все, що в його силах, … щоб жоден американський солдат не був замішаний в яких-небудь діях на Кубі" [10, 57]. І дійсно, американські війська в подальших подіях не брали участь.
ЦРУ був розроблений план, згідно з яким до операції по "звільненню" Куби повинні були бути залучені найманці з числа колишніх прихильників режиму Батісти, що втекли в США. Найманці були зібрані, навчені в таборах на території США, забезпечені зброєю і технікою [10, 57].
Як ми вже знаємо, президент Ейзенхауер дозволив підготовку кубинських біженців до майбутньої висадки на острів. Така була політика ФБР. Від 21 січня 1961 p., коли новий президент-демократ Джон Ф. Кеннеді прийшов до влади, не всі були впевнені в його позиції щодо Куби. Під час виборчої кампанії, аби здобути голоси антикомуністів, Кеннеді запевняв, що не виступає проти можливого нападу на Кубу. Він не збирався перешкоджати зусиллям ФБР та ЦРУ у готуванні кубинських біженців до воєнної експедиції. Під керівництвом заможних біженців-лібералів був створений "Революційний демократичний фронт". До них ЦРУ, не вагаючись, прилучило прихильників Батісти;