знову обраним президентом США Дж. Кеннеді 3–4 червня 1961 року у Відні. Американський президент в ході розмови прагнув показати, що напруженість на світовій арені є наслідком поширення комуністичних ідей. В свою чергу, Хрущов заявив, що СРСР буде надавати підтримку національно-визвольним війнам.
Географічне положення Куби робило її досить привабливою для СРСР з військово-стратегічної точки зору. Розміщення на острові навіть оперативно-тактичних ракет давало можливість загрожувати практично всім великим містам Сполучених Штатів, що дещо вирівнювало потенціал ядерного "стримування" СРСР і США.
Питання про те, як було прийнято рішення про розміщення радянських ядерних ракет на Кубі і сьогодні до кінця ще не вияснене. На думку американського дослідника Р. Гартхофа, ідея розмістити ядерні ракети на кубинській території виникла у Хрущова в квітні 1962 року після доповіді міністра оборони Р.Я. Малиновського про розгортання американських ядерних ракет середньої дальності (РСД) в Туреччині [25, 34].
3.2. Радянське втручання в кубино-американські стосунки
Після подій у затоці Свиней багато хто з американців ставив перед собою питання, чи не слід взагалі покінчити з режимом Кастро. А це можливе лише шляхом воєнної окупації. Однак такі дії могли тепер стати небезпечними через обіцянку допомоги Кубі з боку СРСР. Згідно з даними опитування, проведеного влітку 1962 p., 61% американців вважали, що військова операція проти Куби призвела б до війни з СРСР, а 69% висловилися взагалі проти вторгнення. Тож Кеннеді відмовився навіть від блокади. Звичайно, лишалося ще ембарго, тобто американські продукти не експортувалися більше на Кубу, але блокада означала б, що військові кораблі мали відрізати Кубу від інших країн. До того ж, блокада передбачала воєнні дії, і загроза радянської інтервенції була б не меншою, ніж у разі вторгнення.
Сам Кастро вважав загрозу вторгнення реальною. І деякі заходи американців посилювали його занепокоєння: постійне обстежування території Куби шпигунськими літаками У-2, призов 150 000 резервістів, дозвіл кубинським біженцям записуватись до американської армії, великі маневри американської армії у Карибському басейні. Нарешті, 3 жовтня 1962 p., спільна резолюція двох палат Конгресу у Вашингтоні підтвердила, що США залишаються вірними доктрині Монро, яка полягала в забороні будь-якого втручання неамериканських країн в американські справи. Конгрес передбачав необхідність застосування сили проти підривних або агресивних дій інших країн у Західній півкулі. Щодня американська преса публікувала вкрай ворожі статті про Кубу. Кастро звернувся до СРСР за наданням йому ефективного захисту. Влітку 1962 p. Рауль Кастро і Че Гевара поїхали до Москви. Вони наполягали, щоб Радянський Союз ужив заходів, завдяки яким Куба стала б неприступною для "американської агресії". Хрущов погодився. На Кубу прибули радянські фахівці й відповідні матеріали, розпочалися таємні роботи для спорудження ракетних баз [20, 574].
На початку травня в Москву був викликаний радник посольства СРСР у Гавані А.І. Алексєєв. Він відразу ж був прийнятий М.С. Хрущовим, від якого дізнався про намір керівництва призначити його послом на Кубі, що пояснювалося його хорошими стосунками з кубинським керівництвом, які були необхідні для реалізації рішення про створення ракетної бази на Кубі. В першій декаді травня 1962 року, вірогідно, Генеральний штаб розпочав розробляти заходи під кодовою назвою "Анадир" щодо створення Групи радянських військ на Кубі (ГРВК). У кінці травня відбулось фактично формальне затвердження рішення про створення ГРВК Президією ЦК КПРС. Також була сформована делегація на чолі з Рашидовим для переговорів з кубинським керівництвом [20, 574].
Радянська делегація успішно виконала свою місію. Однак ціль розгортання ГРВК не була повністю зрозуміла кубинському керівництву. Ще під час переговорів на початку листопада 1962 року Ф. Кастро з А. Мікояном радянський представник заявив таке: "Ціль доставки радянських військ і стратегічної зброї на Кубу полягає лише в тому, щоб укріпити вашу обороноздатність. Це був план стримування, план, спрямований на те, щоб імперіалісти не гралися з вогнем відносно до Куби" [8; 287].
Задум М.С. Хрущова базувався на прихованому розгортанні Групи радянських військ на Кубі для того, щоб поставити американське керівництво перед здійсненим фактом. Ось як про це говорив А. Мікоян на переговорах з Ф. Кастро в листопаді 1962 року: "Якби стратегічна зброя була розміщена в умовах таємності і американці не знали б про її існування на Кубі, то вона була б сильним засобом стримування. Ми виходили із цього положення" [8; 288].
3 липня 1962 року почалася грандіозна операція з розгортання в безпосередній близькості від Сполучених Штатів угруповання військ, здатного вести самостійні бойові дії на відстані 11 тис. км від баз спорядження.
Перші бойові підрозділи радянських військ прибули на Кубу на початку серпня. У вересні стали прибувати на острів ядерні ракети середньої дальності, а також літаки Іл-28 і тактичні ракети "Луна".
Американське керівництво знало про розгортання радянських військ на Кубі ще з липня 1962 року, що було недивно при наявності на острові американської розвідки. Для дій проти Куби в 1962 році передбачалося використати об'єднанні командування (ОК) збройних сил США в зоні Атлантичного океану та Південної і Центральної Америки (так зване Південне командування).
Як правило, кризу навколо Куби обмежують тринадцятьма днями – з 14 по 27 жовтня 1962 року. Але це дуже спрощений підхід до одного із найважливіших конфліктів післявоєнної історії. Слід виділити три фази кризи: приховану, відкриту і завершальну.
Прихована фаза почалася в перші дні вересня. Не випадково з 27 серпня розвідувальні дані по Кубі стали доповідатися вищому керівництву США у