Е.Ю.Зубкова вивчила найцікавіший пласт документів, який дозволив їй говорити про наявність у сталінському СРСР громадської думки. Сталін управляв цими настроями, "в усякому разі, робив це успішніше, ніж його послідовники". Диктатор зумів переламати депресію та ізоляціоністські настрої в суспільстві, що прийшли на зміну переможної ейфорії, і мобілізувати радянських людей на протистояння новому ворогу – Сполученим Штатам. Роботи Зубкової демонструють великі можливості підходу до найважливішої теми "культури холодної війни" в радянському суспільстві.

Плідну заявку на вивчення радянського менталітету "холодної війни" зробили в своїх публікаціях В.С.Лельчук і Ю.Н.Афанасьєв (Афанасьєв, Лельчук, 1997). В.О. Печатнов і Д.Г.Наджафов також указують на важливість уваги до соціального аспекту "холодної війни", на прикладі вивчення роботи сталінського Агітпропа в 1945-1949 рр. за документами РГАСПІ. На їх думку, найважливішою підосновою конфронтації була непримиренність конфлікту радянських і західних ідей і цінностей. ("Сталінське десятиріччя холодної війни").

Разом з тим саме в цій сфері досліджень особливо багато підводних каменів, найбільш серйозно стоять проблеми методології і джерелознавства. Перш за все неясно, що може вважатися достатньою документальною базою для висновків про настрої радянських людей, тим більше про їх реакції на різні події "холодної війни". Неясно, чи можна, у відсутності опитів громадської думки вивчати таке в науковому плані як предмет – використовуючи наявні прийоми західної соціології і політичної психології.

Мабуть тому соціокультурне проблемне поле вивчення "холодної війни" залишається мало освоєним. В той же час саме на ньому розташовується більшість доступних в даний час архівних матеріалів – фондів відділів агітації і пропаганди, науки і освіти, ідеологічних комісій ЦК КПРС, архіви приватних колекцій і т.п. Є й важливі питання, які вимагають, якщо не остаточної, то хоча б гіпотетичної відповіді.

Найважливіший підсумок дослідницької роботи російських учених за минуле десятиріччя, очевидно, полягає в тому, що російська історіографія "холодної війни" стала невід'ємною частиною світової історичної науки, що відчуває на собі плідну дію наукової думки Заходу і вже вносить свій власний внесок у вивчення цього унікального періоду світової історії. Закінчення "холодної війни" – і в цьому ще одна її іронія – вперше зробило можливим її повноцінне сумісне вивчення.

Розділ ІІ. Міжнародні відносини наприкінці 40?х – початку 60-х років: шлях до карибської кризи

2.1. "Холодна війна" та структурне закріплення біполярності в Європі

Термін "холодна війна" вживається для характеристики конфлікту, сторони якого не вдаються до використання збройних сил одна проти одної. Виникнення самого терміна датується приблизно XIV ст. Щодо конфронтації між СРСР і західними державами на чолі зі США цей термін уперше був ужитий британським часописом "Триб'юн" восени 1945 p. в коментарі відомого письменника Д. Оруел­ла. Пізніше, на початку та наприкінці 1947 p., цей термін підхопили відповідно Б. Барух та В. Ліпман. Характерно, що всі "автори" терміну "холодна війна" не були професійними політиками чи, принаймні, не брали в той час участі в державній діяльності. Та, мабуть, саме тому, не зв'язані традиційною обережністю диплома­тії, вони втілили в дещо застарілу метафору загальне відчуття поступового переходу союзників у другій світовій війні від партнерства до протистояння.

Однією з найважливіших складових конфронтації, яка призвела до "холодної війни", була ідеологічна. Дві наддержави – переможниці в другій світовій війні намагалися перебудувати світ згідно зі своїми ідеологічними настановами, тому їхня зовнішньополітична діяльність набувала, певною мірою, месіанського характеру. СРСР, як ніколи після відмови ще у 20-х роках від ідеї світової революції, був близький до реалізації цієї надмети на практиці, принаймні в деяких частинах світу.

США вдруге у своїй історії відкинули принцип невтручання в європейські справи, оскільки це дорівнювало невтручанню у глобальні політичні процеси. І друга спроба мала бути безумовно вдалою. США прагнули не лише стати "першими серед рівних", а й одноосібно домінувати в повоєнному світі. Така позиція дістала відображення в ідеологічній схемі "Пакс Американа". Складовими запланованого успіху були економічна міць США, ослаблення західно­європейських держав та їхня економічна й політична залежність від північноамериканського партнера і, нарешті, монопольне володіння атомною зброєю [41, 60].

У цій ситуації головною загрозою не тільки для оперативних інтересів, а й для ідеологічних концепцій обох наддержав стали вчорашні союзники. Для США до довоєнного протистояння двох антагоністичних систем додалася загроза поширення впливу СРСР у ключових регіонах світу – Європі та Азії. Крім того, СРСР був найвірогіднішим претендентом на порушення "атомної монополії".

Згодом конфронтація стала елементом ідеологій обох сторін і допомагала лідерам військово-політичних блоків консолідувати навколо себе союзників "перед обличчям зовнішнього ворога".

Ще одним конче важливим чинником формування ситуації невідворотного перетворення "холодного миру" на "холодну війну" став "ядерний фактор" – принципово нове явище в повоєнних міжнародних відносинах. Гонка ядерних озброєнь була не наслідком, а скоріше визначальним чинником "холодної війни".

"Ядерний фактор" став новим утіленням традиційного для світових держав підходу до вирішення міжнародних проблем з позиції сили. Наддержави отрима­ли технічну можливість знищити будь-якого опонента, що відрізняло їх від інших держав та підштовхувало до максимальної глобалізації своєї політики. Водночас саме наявність ядерного потенціалу спричинила створення ситуації, коли, за висловом Р. Арона, "мир неможливий, війна неймовірна". Маючи військовий потенціал, що давав змогу стерти супротивника з лиця землі, жодна зі сторін не могла вдатися до подібного кроку, бо відповідь була б такою ж нищівною. Ознакою нової ситуації стало "балансування на межі війни" – сутність усього повоєнного протистояння