Реферат
на тему:
“Югославія 1918-1939 рр.”
ПЛАН
1. Розпад Австро-Угорщини та формування держави словенців, хорватів і сербів
2. Виникнення Королівства сербів, хорватів і словенців
3. Конституція 1921 р.
4. Політичні сили тогочасної Югославії
5. Внутрішньодержавна боротьба
Висновок
Література
***
1. Розпад Австро-Угорщини та формування
держави словенців, хорватів і сербів
Хорвати і словенці входили до складу Австрійської імперії до її розпаду 1918 р. Перша світова війна виявилася каталізатором історич-них процесів в Австро-Угорщині. Сербія і Чорногорія, що воювали на боці Антанти, в перебігу війни значно зміцнили свій авторитет серед південнослов'янських держав. Біль-шість впливових партій Хорватії, Словенії, Боснії виступа-ли за надання своїм країнам суверенітету або широкої автономії.
3 листопада капітулювала Австро-Угорщина. 10 листо-пада було повалено монархію в Австрії, 16 листопада в Угорщині. Імперія Габсбургів припинила своє існування, на її руїнах почали створюватися національні держави. На той час Сербія, навпаки, консолідувала свої сили, а її армія, перейшовши у наступ, розпочала звільнення бать-ківщини, що була окупована до 1915 р. країнами Цент-ральної коаліції. 1 листопада до визволеної столиці Белград вступили сербські війська, що, розвиваючи на-ступ, почади визволяти Воєводину, Чорногорію, рухаю-чись до кордонів Хорватії. На цей час сербський уряд розробив нову програму вирішення південнослов'янського питання, узгодивши її з емігрантським Південнослов'ян-ським комітетом.
За Корфською декларацією, підписаною 20 липня 1917 р. головою Ради міністрів Сербії Миколою Пашичем і головою Південнослов'янського комітету Анте Трумбічем (представник Хорватії), передбачалося створення об'єднаної південнослов'янської держави, до складу якої повинні були увійти Сербія, Чорногорія і півден-нослов'янські землі Австро-Угорщини: Хорватія, Словенія, Боснія, Герцеговина та інші. Главою держави передбача-лося обрати представника сербської династії Карагеоргієвичей, а саму державу назвати Королівством сербів, хорватів і словенців. Корфська декларація виходила з принципу дотримання конституційних прав і політичних свобод, повної рівності трьох народів — сербів, хорватів і словенців, визнавала свободу віровизнання: православного (серби і чорногорці), католицького (хорвати, словенці), мусульманського (потуречені серби Боснії). Поряд з Корф-ською декларацією в південнослов'янських землях Австро-Угорщини наприкінці війни існували інші програми вирі-шення південнослов'янського питання, що вирізнялися меншим радикалізмом поглядів.
Ще в серпні 1918 р. партії Словенії створили Народну раду, 5 жовтня виникло На-родне віче Хорватії, що стало представницьким органом усіх південнослов'янських земель і отримало функції коор-динаційного центру. Незабаром воно дістало назву Народ-ного віча словенців, хорватів і сербів й 29 жовтня 1918 р. оголосило про розрив зв'язків з Австро-Угорською монар-хією, про утворення незалежної Держави словенців, хорватів і сербів.
Проте нова держава виявилася нежиттєздатною. Вона проіснувала лише один місяць і два дні й не змогла виконати жодної своєї обіцянки. Ця держава не отримала офіційного міжнародного визнання.
2. Виникнення Королівства сербів, хорватів і словенців
В умовах військових дій, територіальних претензій з боку Італії, що захопила слов'янські землі на узбережжі Адріатичного моря, молода держава змушена була піти на союз із Сербією. Сербія не приховувала планів об'єднати всі південнослов'янські землі під своєю егідою. 1 грудня 1918 р. було підписано угоду між Державою словенців, хорватів і сербів та Сербією про створення спільної держави — Королівства сербів, хорватів і словенців.
До його складу ввійшли: Сербія, Словенія, Боснія, Герцеговина, Хорватія, Далмація, части-на Македонії та Чорногорія.
Нова держава була конститу-ційною монархією на чолі з сербською королівською династією Карагеоргієвичей, і король мав право разом з парламентом (скупщиною) на законодавчу владу.
У полі-тичному, економічному й культурному житті відразу ви-никли складні проблеми, пов'язані з боротьбою між великосербською буржуазією, що прагнула посісти панівне становище в країні, та хорватськими, словенськими сепа-ратистами. Сербська влада виступала за створення центра-лізованої держави і обмеження прав органів влади в націо-нальних районах. Народне віче у Загребі та Народна рада в Любляні припинили своє існування втратила самостій-ність і Чорногорія.
В уряді Королівства провідні позиції займали сербські політики, ряд міністерських постів було віддано хорватам і словенцям, що були прибічниками централізації. Важливу роль відігравали королівський двір і владолюбний регент Олександр, що керував державою замість перестарілого короля Петра Карагеоргієвича.
В державному апараті, поліції та армії переважали серби. В економічному плані найбільш розвиненими регіонами бу-ли Словенія і Хорватія, яких не влаштовувала відсутність реальної влади у новій державі. Гострі протиріччя наміти-лися в зовнішньополітичній діяльності. Хорватія традицій-но орієнтувалася на Німеччину, Словенія — на Австрію, Сербія — на Росію, а Боснія на мусульманські країни. Ця орієнтація склалася історично й продовжувала зберігатися в майбутньому.
Найгострішими були релігійні суперечнос-ті, що пояснювалися належністю народів Королівства до різних віросповідань. Католиками були хорвати і словенці, серби сповідували православ'я, деякі жителі Боснії — іс-лам. У країні почала складатися взаємна релігійна нетер-пимість народів. Утворення нової держави на карті Європи було безу-мовно прогресивним явищем. Однак до існуючих сторіч-чями суперечностей і проблем додалися нові, що призвели до трагічної розв'язки вже у наші дні.
3. Конституція 1921 р.
У листопаді 1920 р. в країні відбулися вибори до Уста-новчих зборів, в перебігу яких перемогу одержали сербські політичні партії, що виступали на захист політики центра-лізації держави. 28 липня 1921 р. на день св. Віда (у річницю битви на Косовому Полі 1389 р.) Установчі збори прийняли конституцію, що дістала назву Відовданської. "Сербо-хорвато-словенська держава, — проголошувалося в 1-й статті конституції, — є конституційною, парламентською і спадковою монархією". Королю, особа якого про-голошувалася недоторканою, конституція надавала великі права: спільно зі скупщиною він здійснював законодавчу владу, через Раду міністрів — виконавчу. Королю належало право проведення зовнішніх відносин, він був верховним головнокомандувачем збройними силами. Держава була поділена на 33 жупанії (губернаторства) на