В умовах зовнішньої і внутрішньої війни якобінський уряд пішов на самі крайні міри. Ще до приходу до влади монтаньяри домоглися страти короля: 21 січня 1793 Людовік XVI був гільйотинований у Парижеві на площі Революції, нині площі Згоди. По аграрному законодавству якобінців (червень-липень 1793) селянам передавалися общинні й емігрантські землі для розділу; цілком без усякого викупу знищувалися усі феодальні права і привілеї. У вересні 1793 уряд установив загальний максимум верхню границю цін на продукти споживання і заробітну плату робітників. Максимум відповідав сподіванням бідноти; однак він був дуже вигідний і великим торговцям, що казково багатіли на оптових постачаннях, тому що розоряв їхніх конкурентів дрібних крамарів.

Якобінці продовжували наступ на католицьку церкву і ввели республіканський календар. У 1793 була прийнята конституція, що декларувала загальне виборче право, однак реалізація цього принципу була відкладена до кращих часів через критичне положення республіки. Якобінська диктатура, що успішно використовувала ініціативу соціальних низів, продемонструвала повне заперечення ліберальних принципів. Промислове виробництво і сільське господарство, фінанси і торгівля, суспільні свята і приватне життя громадян усе піддавалося суворій регламентації. Однак це не призупинило подальшого поглиблення економічної і соціальної кризи. У вересні 1793 Конвент «поставив терор на порядок денний».

Вищий орган виконавчої влади Якобінської диктатури Комітет суспільного порятунку розіслав своїх представників по всіх департаментах, наділивши їхніми надзвичайними повноваженнями. Почавши з тих, хто сподівався воскресити старий порядок чи просто нагадував про нього, якобінський терор не пощадив і таких знаменитих революціонерів, як і . Зосередження влади в руках Робесп’єра супроводжувалося повною ізоляцією, викликаною масовими стратами. Вирішальна перемога генерала 26 червня 1794 при Флерюсі (Бельгія) над австрійцями дала гарантії недоторканності нової власності, задачі Якобінської диктатури були вичерпані і необхідність у ній відпала. Переворот 27-28 липня (9 термідора) 1794 відправив Робесп’єра і його найближчих сподвижників під ніж гільйотини.

3. Максимільєн Робесп’єр – як головна особа

якобінської диктатури

РОБЕСПЬЕР, МАКСИМІЛЬЄН (Robespierre, Maximilien de) (1758–1794), діяч Великої французької революції. Народився 6 травня 1758 в Аррасі. Учився в школі ордена ораторіанців, у 1769 був спрямований стипендіатом у коледж Людовіка Великого в Парижі. Одержавши диплом юриста, повернувся в Аррас, де почав кар'єру адвоката. У 1789 був обраний депутатом у Генеральні штати від третього стану.

10 серпня 1792 штурм королівського палацу ознаменував кінець правління Людовіка XVI. У Конвенті Робесп’єр поставив на голосування питання про введення республіканського правління. У січні 1793 голосував за страту Людовіка XVI, що, з його погляду, зрадив революцію. Коли жирондисти спробували врятувати колишнього монарха, Робесп’єр сприяв вигнанню їхніх лідерів з Конвенту (31 травня – 2 червня 1793).

Після вторгнення армії першої коаліції європейських держав у Францію Конвент передав виконавчу владу Комітету суспільного порятунку. Протягом наступного року Робесп’єр поступово переконався, що деякі його союзники серед депутатів, його товариші в інших урядових комітетах і деякі з колег у Комітеті перешкоджають здійсненню ідеалів революції і тільки диктатура «чистих патріотів» може встановити тверде і постійне «панування закону». Навесні 1794 Робесп’єр відправив на гільйотину послідовників Жака Ебера і прихильників примирливо набудованого Жоржа Дантона, який прагнув покласти кінець терору.

Здавалося, що тепер у Робесп’єра з'явилася реальна можливість створити «Республіки Справедливості». Однак уже 27 липня 1794 якобінська диктатура була скинута. Робесп’єр був гільйотинований у Парижі 28 липня 1794.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Жорес Ж. Соціалістична історія Французької революції. У 6 т. М., 1986-1996.

2. Кропоткин П.А. Велика Французька революція. 1789-1793. М. , 1990.

3. Манфред А.З. Велика французька революція. М. 1983

4. Карлейль Т. Французька революція. Історія. М. 1991

5. Матьез А. Французька революція. Ростову-на-Дону. 1995

6. Ревуненков В.Г. Нариси по історії Великої французької революції 1789-1814 р. Спб. 1996.

7. Документи історії Великої французької революції: Навч. посібник для
студентів вузів / Під ред. Адо А.В. М.: Вид-во Моск. ун-ту, 1990-1992. Т.
1, 528 с.; Т. 2. 352 с.