РЕФЕРАТ

на тему:

Історичні витоки "Македонського питання". "Македонська проблема" як складова "Східного питання".

1. Під назвою Македонія в центрі Балкан існувало певне історичне державно-територіальне утворення, що стало ві-доме завдяки діяльності Александра Ма-кедонського. Згодом ця область увійшла

до складу Римської та Візантійської імперій. У другій чверті IX ст. більша частина Македонії входила спочатку до Пер-шого, а потім і до Другого Болгарського царств. У середині XIV ст. ця територія увійшла до складу Сербії, але вже напри-кінці того ж століття Македонія стала складовою Османської Імперії.

Македонія як історична область мала певні географічні ме-жі. На півночі вони збігаються з умовним кордоном північної (придунайської) та південної (середземноморської) частин Бал-кан, на заході кордон пролягає уздовж лінії розмежування півострова на західну і східну частини, на півдні Македонія межує з грецькою провінцією Фессалія, на сході кордон Ма-кедонії проходить за басейном річки Мести (Местоса).

Введення Македонії до складу Османської імперії призве-ло до погіршення становища християнського населення. У результаті політики насильницької ісламізації, жорстокого податкового та етнічно-релігійного гноблення розпочався масовий вихід місцевої людності з Македонії.

Національно-визвольний рух балканських народів, пов'язаний з процесом національного Відродження, розгорнувся наприкінці XVIII ст. На рубежі XIX ст. в Македонії проживало близько мільйона жителів, 724,5 тис. з яких сповідували православ'я.

Національно-визвольна боротьба грецького народу 1821— 1829рр. поширилася й на деякі райони Македонії. Еллінський вплив на слов'ян (через православ'я, візантійські культурні традиції) був досить значним. Претензії на македонські (південні та центральні) землі обґрунтовувала програма ("Велика ідея"), в основу якої покладалося відновлення грецької держави у межах Візантійської імперії. Особливо сильний вплив греки мали у Південній Македонії, де вони становили більшість населення. Значного еллінського впливу зазнали й заможні верстви слов'ян, чиї діти здобували освіту в грецьких навчальних закладах. Цей вплив відбивався на соціально-політичних явищах та на процесі формування македонської інтелігенції.

У змагання за право на Македонію згодом вступили й Болгарія. Спираючись на історичні перекази й схожість мов, діячі болгарського Відродження прагнули пробудити й зміцнити у слов'ян Македонії почуття належності до болгарського етносу. Національне відродження слов'ян Македонії, що проходило у фарватері болгарського, сприяло не тільки розумінню необхідності визволення від османського іга, а й появі прагнення до створення незалежної македонської держави.

Серед слов'ян Південної і Західної Македонії утверджувалися почуття патріотизму і гордості за мову, створену "першо-вчителями македонськими " Кирилом та Мефодієм. У цілому виникнення та поширення ідей про самостійність македонців у XIX ст. відбувалося в загальному річищі посилення визвольного руху балканських народів. Але, на відміну від сербів і греків, македонці перебували тільки на першому етапі цього тривалого шляху. Сусідні країни висували власні претензії на македонські землі, які ще залишилися в складі Османської імперії. Так, у сербській програмі "Начертаніє"(1844) Македонія розглядалася як територія зі слов'янським населенням, у якій заінтересована Сербія. В 40—60-х роках до Македонії засилалися агенти сербського уряду, який намагався дістати інформацію про можливість участі ЇЇ жителів у повстанні християн проти турків. Серби прагнули нейтралізувати грецький вплив, намагаючись зміцнити власні позиції в цьому регіоні через освіту, видання та розповсюдження навчальної літератури. Однак істотних успіхів вони не досягли.

У 60-х роках XIX ст. на таємних переговорах між Грецією і Сербією йшлося про поділ Македонії після її визволення. Серби тоді враховували, що греки та болгари завдяки своїм чільним позиціям у церковній ієрархії досить твердо закріпилися в македонських землях. Так, Константинопольська патріархія та Болгарський екзархат, заснований у 1870 р., представляли православне населення Македонії. Церква за тих умов перетворилася на важливий засіб політичної боротьби і впливу на православних.

На той час визволення Македонії було можливе тільки воєнним шляхом. Однак Російська імперія як оплот православ'я мусила дотримуватися міжнародних зобов'язань щодо збереження статус-кво на Балканах і не могла вирядити свої армії для допомоги православним братам.

2. Після закінчення російсько-турецької війни 1877—1878 рр., за Сан-Стефанським прелімінарним мирним договором більша частина Македонії мала увійти до Болгарського автономного князівства. Але за постановами Берлінського конгресу 1878р. Македонія з туманною обіцянкою майбутніх реформ залишалася в складі Османської імперії. Договір передбачав надання місцевому населенню релігійної автономії, а також розробку так званого Органічного статуту, за яким християни діставали право входити до судових органів і Загальної Ради управління провінцій Порти.

Саме після Берлінського конгресу заінтересовані балканські країни взялися готувати переділ македонської території. За цих умов "македонська проблема" стала однією з найгостріших у розв'язанні "східного питання". Саме тоді діячі національного руху висунули гасло: "Македонія для македонців", виступаючи за надання їй автономії в межах Османської імперії.

Становище в Македонії наприкінці 70-х років XIX ст. ускладнилося у зв'язку з напливом сюди біженців-мусульман із Болгарії, Сербії та Боснії і Герцеговини. У Болгарії, де невдоволення берлінськими постановами набуло загального характеру, стали створювати комітети "Єдність ", які розпочали підготовку до повстання.

Повстання спалахнуло в жовтні 1878 р., після нападу на турецьку залогу в ущелині Кресна (Східна Македонія). У повстанні брало участь декілька сотень гайдуків і озброєних селян під проводом Стояна Карастоїлова. Майже за місяць владу повстанців було встановлено на значній території. Бойові дії пересунулися до Розлоської котловини (Північно-Східна Македонія).

У грудні 1878 р. проти повстанців розпочало наступ численне османське військо. Після тривалих кровопролитних сутичок, загибелі ватажків повсталих, суперечок керівників стосовно перспектив боротьби, жорсткої позиції великих держав (ті наполягали на виконанні умов Берлінського договору) у травні 1879 р. опір припинився