видала маніфест, де говорилось: "Від сьогодні війна проти грандів, кабальєрос та ін. ворогів королівства, проти їх майна і палаців, повинна вестись вогнем, мечем і руйнуваннями”. Вирішальна битва відбулась у квітні 1521 р. біля с. Вільялар. Дворяни розбили загони “Святої хунти”, що складались з міських ополчень і селян. Паділья був захоплений у полон і страчений. Лише Толедо продовжував оборонятись під керівництвом вдови Падільї – Марії Пачеко. Коли у 1522 р. Карл повернувся в Іспанію з німецькими військами ландскнехтів, повстання було вже придушене.
Невдача повстання міст була невипадковою. Арагон і Каталонія не брали в ньому участі. Одночасно були повстання у Валенсії та на о. Мальорка, але зв‘язку між ними не було. Замість цього повсталі звернулись до Португалії – ворога Іспанії і Франції.
Повстання комуньєрос було суперечливим. Міста ще зберігали середньовічний спосіб життя, вимагали повернення до часів Фердинанда та Ізабелли. Т.ч. об‘єктивно це були повстання проти абсолютизму.
3. Держава Карла V була конгломеративною. Він же сам прагнув до “всесвітньої християнської монархії”, боровся з турками і протестантами. Іспанію розглядав як джерело доходів і солдат.
У ході італійських війн Карл захопив більшу частину Північної Італії. Намагаючись стримати просування турок у Європу, Карл зібрав велику армію, забрав у них Туніс (1535 р.). Але подальша боротьба була неуспішною. Турецькі кораблі нападали на іспанські.
У 1556 р. Карл V зрікся імператорського та іспанського престолів. Королем Іспанії став Філіп ІІ (1556 – 1598), його син, фанатик. Почалось знищення єретиків, активізувалась інквізиція. В Іспанії були знищені лютерани і кальвіністи. Інквізиція розправлялась і з противниками абсолютизму. У другій половині ХVІ ст. було проведено 100 аутодафе (“акт віри” – урочиста публічна церемонія проголошення приговору інквізиції). Інквізиція здійснювала нагляд і за духовним життям – відала цензурою, видала індекси заборонених книг. Переслідувались мориски. Їм заборонялось зберігати арабські книги, імена, звичаї. За ними наглядала інквізиція. У 1568 р. мориски Гранади і Андалусії підняли повстання. Філіп ІІ послав війська і особливим едиктом дозволив їм грабунки місцевого населення. У 1572 р. повстання було придушене, мориски переселені в інші області.
Філіп ІІ не залишав Ескоріал поблизу Мадріда. Недовірливий і підозрілий, він ввів систему шпигунства. Він очолив католицьку реакцію на міжнародній арені, хотів встановити гегемонію Іспанії в Європі і домогтись торжества католицизму.
У 60-х рр. Нідерланди підняли повстання проти іспанського абсолютизму. Іспанія витратила величезні кошти, але втратила північні провінції Нідерландів.
Головним ворогом Іспанії була протестанська Англія. Між державами велась війна на морях. Філіп підтримував змови проти Єлизавети, в центрі яких завжди була шотландська королева Марія Стюарт. Але в 1587 р. Марія Стюарт була страчена. Почалась стадія відкритого конфлікту між Англією та Іспанією. У 1588 р. до Англії був посланий іспанський флот – “Непереможна армада”. Вона була розгромлена, а частково кораблі загинули від бурі. Повернулась лише половина із 130 кораблів. Морській могутності Іспанії був нанесений значний удар.
Потім Іспанія втрутилась у громадянську війну у Франції, послала війська для боротьби з гугуенотами в Нормандію, Бретань, Лангедок та ін. райони. У 1591 р. в Париж був введений постійний іспанський гарнізон. Філіп ІІ хотів видати свою дочку за короля Франції. Але після вступу в Париж у 1594 р. вождя гугенотів і ворога Іспанії Генріха ІУ Наваррського, іспанські війська залишили Париж. Війна тривала ще кілька років і завершилась миром, вигідним для Франції.
Третім напрямом політики Філіпа ІІ була боротьба з турками. У 1560 р. він направив флот до берегів Північної Африки для того, щоб повернути Іспанії м. Тріполі. Турецький флот розбив іспанський. Але у 1571 р. іспанці взяли реванш, розбивши флот турок біля затоки Лепанто. Ті кораблі, що залишились цілими, дістались іспанцям і їх союзникам венеціанцям. Керував флотом дон Хуан Австрійський (позашлюбний син Карла І). Панування турок в Середземному морі було підірвано.
Однак цей успіх в цілому не міг нейтралізувати враження від неуспішної політики Філіпа ІІ у Європі.
У 1581 р. загинув під час експедиції в Північну Африку португальський король. На 60 років Португалія приєдналась до Іспанії – Філіп ІІ обіцянками та інтригами схилив на свою сторону знать і духівництво.
Позиції абсолютизму в Іспанії були за Філіпа ІІ зміцнені. Міста частково зберігали самоуправління, але всі міські посади займали дворяни. Депутатами міст у кортесах теж були ідальго. Кортеси лише затверджували субсидії королю: ідальго охоче давали згоду на податки, яких самі не платили. Склався королівський бюрократичний апарат, в якому основну роль грали ідальго.
Повної централізації не було досягнуто. Колишні самостійні держави, перетворені у провінції, зберігали автономію. Гранди, позбавлені політичної влади, зберігали економічну могутність, титули, посади. Частина аристократії стала придворною. При дворі Філіпа ІІ був складений етикет – взірець для Європи. Великим впливом користувалась церква. Опора абсолютизму – ідальго. Але вони не займались господарською діяльністю, шукали простих шляхів збагачення – відправлялись в Америку, воювали. Не склався союз монарха з містами.
4. У середині ХVІ ст. в економіці Іспанії почався занепад, який продовжувався і в ХVІІ ст. Товари з Іспанії втратили збут навіть в Америці. Уряд не проводив протекціоністської політики. Места вивозила шерсть у Фландрію, Францію, Італію, а суконна промисловість Іспанії відчувала брак сировини. Були митні податки при перевезеннях з провінції в провінцію.
Друга причина занепаду – в політиці абсолютизму, що ігнорував національні інтереси. Витрачені на війни кошти змушували короля збільшувати податки. За першу
