послуги, яких можна проганяти, якщо вони не бажані, і навіть убивати (як древляни Ігоря). Церква всіляко боролася з таким світоглядом і підтримувала авторитет князів, дивлячись на них як на вроджених і богоданних правителів. Коли князі самі принижували свою гідність у грубих сварках і міжусобицях, духівництво намагалося мирити їх. Так духівництво втілювало в життя ідеї справедливого державного порядку, маючи перед собою приклад Візантії, де царська влада стояла дуже високо.

На Русі церква знайшла ряд союзів, родових і племінних, дружинних і міських, потім утворила особливий союз — церковну громаду; до її складу ввійшло духівництво, потім люди, яких церква опікувала й утримувала, і, нарешті, люди, які служили церкві й були від неї залежні. Церква опікувала тих, хто не міг сам себе прогодувати, жебраків, хворих, убогих. Вона давала притулок і заступництво всім ізгоям, які втратили захист мирських громад і союзів. Церква отримувала у своє володіння села, населені рабами. Ізгої та раби ставали під захист церкви й робилися її працівниками. Усіх своїх людей церква однаково судила за своїм законом і за церковними звичаями; усі ці люди виходили з підпорядкування князя й ставали підданими церкви. Церква сприймала людину по-християнському — як вільну людину. Для церковної свідомості всі були брати в Христі, не було перед Господом ні раба, ні пана. У церкві не існувало рабства: раби, подаровані церкві, перетворювалися на людей вільних особисто; вони були тільки прикріплені до церковної землі, жили на ній і працювали на користь церкви. Таким чином, церква давала світському суспільству приклад нового, більш досконалого й гуманного ладу, у якому могли знайти собі захист і допомогу всі немічні й беззахисні.

Піклувався князь Володимир і про освіту своїх підданих. Літопис свідчить, що князь наказав навчати дітей книжковим наукам.

Правління Ярослава Мудрого

Продовжувачем діянь Володимира став його син Ярослав (1019-1054pp.), згодом прозваний Мудрим за своє правління. Він хотів розвивати те, що зробив/ Головною своєю турботою його батько. За роки його правління християнство на Русі продовжувало «плодитися й поширюватися, і чорноризці почали множитися, і монастирі з'являтися... і множилися пресвітери й люди християнські. І радувався Ярослав, бачачи багато церков і людей християнських...» Під час правління Ярослава Мудрого були побудовані такі відомі пам'ятники руського церковного зодчества, як Софійський собор у Києві (закладений в 1037 р.) і Софійський собор у Новгороді (1045—1055 pp.), заснований знаменитий Києво-Печерський монастир (1051 p.), який багато в чому визначив подальший розвиток релігійного та культурного життя Київської Русі. У 1030 р. Ярослав у Новгороді відкриває школу для підготовки духівництва. У ній навчається близько 300 дітей. Літописи згадують, шо такі школи існували при багатьох архієрейських кафедрах у багатьох містах. Особливо Ярослав піклувався про переклади нової літератури та про збільшення числа книг за допомогою переписування їх із наявних рукописів. У літописі 1037 року є такий запис про Ярослава Мудрого: «книги любив, читаючи їх часи» й уночі й удень. І зібрав переписувачів багатьох, і перекладали вони з грецькою і слов'янською мовою. І написали вони книг безліч, за ними ж повчаються віруючі люди, насолоджуються вченням божественним... Ярослав же, як ми вже сказали, любив книги й, багато їх написавши, поклав у церкві Святої Софії, що створив сам». Це означає, що саме Ярославом була створена перша на Русі бібліотека. Завдяки князеві віруючі мали можливість глибше вивчити основи християнства. Про Ярослава Мудрого тепло відгукуються літописці того часу.

Наприкінці XI ст. — на початку XII ст. християнство остаточно утвердилося в Ростово-Суздальській землі завдяки місіонерській діяльності єпископів Ростовських: святого Леонтія та святого Ісані. У Муромо-Рязанській землі хрестителем був князь Костянтин (Ярослав) Святославович (1096-1129pp.). Поширилося християнство й серед слов'янських племен в'ятичів і радимичів, що ввійшли до складу Давньоруської держави наприкінці XI ст. і були навернуті до Бога преподобним Кукшею, ченцем Києво-Печерського монастиря.

Хрещення Русі стало переломним моментом у житті народу. Виникла нова значуща галузь Єдиної Святої Соборної й Апостольської церкви — помісна Руська православна церква.

Християнство сприяло процвітанню культури, державності, викорінюванню грубих звичаїв (кровна помста, полігамія, «умикання», тобто викрадення дівиць). Завдяки поширенню християнства зміцнилася родина, налагодився мир.

Історики, які досліджували період виникнення християнства на Русі, засвідчують, що «християнська церква підняла значення князівської влади в Києві на велику висоту й усталила зв'язок між частинами держави». На Русі всюди виникали школи, люди навчалися грамоті, налагоджувалася освіта, з'являлася безліч зразків літератури, перекладеної з грецької мови. Відповідно, із ростом освіти виникала й своя власна, руська література. Розвивається зодчество й іконопис. Школи й бібліотеки піднімають освіту на чимраз вищий рівень. Безумовно, найбагатша бібліотека була в Києво-Печерському монастирі, що виростив цілу плеяду руських церковних письменників. У цьому монастирі був прийнятий Студійський устав, що зобов'язував кожного ченця читати книги з монастирської бібліотеки. Житіє преподобного Феодосія Печерського, котре було написане преподобним Нестором Літописцем, свідчить, що в келії преподобного Феодосія йшла напружена робота з укладання й виготовлення книг. Чернець Іларіон намагався вдень і вночі писати книги, великому Никонові випало