У XI—XII ст на Русі з'являються канонічні праці. Це «Канонічні відповіді Київського митрополита Іоанна II» (1080—1089 pp.), «Кирикове й Іліїве вопрошання» (1130-1156 pp.), «Визначення Ілії, архієпископа Новгородського» (1164— 1168 рр.).

З хрещенням Київської Русі ще більше розширилися та поглибилися її державні й культурні зв'язки не тільки з Візантією, але й з Балканськими країнами га іншими державами Європи. Перед тим князь Володимир одружився з грецькою царівною Анною. Одночасно він став родичем німецького імператора Отгона Н, який одружився із сестрою Анни Феофанією. У літописі 996 р. зазначено, що Володимир «жив у мирі з околишніми князями — і з Болеславом Польським, і зі Стефаном Угорським, і з Андріхом Чеським. І були між ними мир і любов». Міждержавні зв'язки ще більше пожвавилися під час правління Ярослава Мудрого. Допомагали йому в цьому династичні шлюби. Його дочка Анна була одружена з французьким королем Генріхом І; Настасія — з угорським королем Андрієм І. Єлизавета вийшла заміж за Геральда Норвезького, а потім за Свена Датського. Сестра Ярослава Добронега правила разом зі своїм чоловіком королем Казимиром у Польщі. Завдяки цим династичним шлюбам руська церква, яка благословила ці союзи, мала величезний вплив в усьому світі. Прийняття християнства з Візантії відірвало Русь від магометанської та язичницької Азії, зблизивши її з християнською Європою.