н. е. на північ — до Подесення та Побужжя. Туди ж перекочувала і східна частина племен — носіїв пшеворської культури, яка згодом у Наддніпров'ї поєдналася з зарубинецькою, на основі чого у III ст. н. е. сформувалася київська культура. На Волині процес слов'янського етногенезу йшов іншими шляхами, на що вказує поява змішаних пшеворсько-зарубинецьких старожитностей, споріднених із пізньозарубинецькими. Саме з ними пов'язується існування венедів. У III ст. венеди разом із південним фракійським населенням Подністров'я створили черняхівську культуру, а-в V ст. на основі цієї етнокультурної спільності утворилася ранньослов'янська празько-корчацька культура.
Прихильники тієї чи іншої концепції за майже повної відсутності писемних відомостей про слов'ян до VI ст. н. е. змушені спиратися переважно на археологічні дані. В цих умовах археологи здебільшого намагалися інтерпретувати свої знахідки за допомогою лінгвістики, в результаті чого з'явилася основа як для продуктивної, так і для ризикованої взаємодії таких по суті різних галузей знань. Цей ризик головним чином полягав у тому, що лінгвісти та археологи були змушені разом шукати прогнозовані "збіжності", або тотожності (ареальні чи «генетичні»), які за бажання не дуже важко знайти. Річ у тім, що для центральне- та східноєвропейських археологічних пам'яток пізнього бронзового та раннього залізного віку характерна певна схожість культурних рис, тому ці пам'ятки археологи здебільшого об'єднували під загальною назвою "культура полів поховань" (або "культура полів поховальних скриньок"). Завдяки впливу, що його від початку н. е. чинила на традицію цих культур римська цивілізація, побудова етногенетичного ланцюга, який веде праслов'ян в епоху бронзи, не викликала особливих труднощів. Вони з'являлися після появи гіпотез, котрі взаємозаперечували одна одну (дві автохтонні концепції — "вісло-одерська" та "верхньодніпровська").
Наведені концепції щодо розташування прабатьківщини слов'ян та формування в найдавніші часи слов'янської спільності базуються здебільшого на певному зіставленні відомостей з різних галузей знань: історії, археології, етнографії, лінгвістики, антропології тощо. Й хоча застосування такого методу не привело до розв'язання всіх проблем давньої історії слов'янства, він дав змогу створити певну систематизацію характерних ознак пращурів слов'ян (венедів, антів, склавинів), які першими згадуються в писемних джерелах. Саме на підставі реконструкції найдавніших повідомлень, порівняння даних археології і антропології з даними лінгвістики тривають спроби відтворити ймовірну територію правітчизни й наступного розселення слов'янських племен, сформувати достовірні уявлення про їхні етнокультурні та етнополітичні об'єднання на різних етапах розвитку європейської цивілізації.
ЛІТЕРАТУРА
- Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса. Москва, 1973.
- Вернадский Г. В. Древняя Русь. Москва, 1996. Вовк Ф. Антропологічні особливості українського народу, Київ, 1994.
- Гумилев Л. Й. Конец и вновь начало. Москва, 1994.
Древности славян и Руси. Москва, 1988.
Кісь Я. П. Этногенез слов'ян. Львів, 1985.
- Кобычев В. П. В поисках прародины славян. Москва, 1973.
- Надерле Л. Славянские древности. Санкт-Петербург, 1902.
- Надерле Л. Славянский мир. Санкт-Петербург, 1909.
- Павленко Ю. В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. Київ, 1994.
- Петров В. П. Етногенез слов'ян. Київ, 1972. Петров В. П. Походження слов'ян. Київ, 1991.
Свод древнейших письменных известий о славянах: В 2 т. Москва, 1991. Т. 1.
Седов В. В. Происхождение и ранняя история славян. Москва, 1979.
- Седов В. В. Очерки по археологии славян. Москва, 1994.
Третьяков П. Н. По следам древних славянских племен. Москва, 1982.
Трубачев О. М. Этногенез и культура древнейших славян. Лингвистические исследования. Москва, 1991.
- Этногенез народов Балкан и Северного Причерноморья. Лингвистика, история, археология. Москва, 1984.
- Этногенез, ранняя этническая история и культура славян. Москва, 1965