Наступним етапом боротьби в деяких нових незалежних країнах стала проблема вибору шляху політичного і соціально-економічного розвитку. Для Угорщини це було встановлення радянської влади (2.03-1.07.1919 р.). Такого ж характеру події були в Словаччині. Перед Україною постали одночасно дві проблеми: національне возз’єднання і пошук шляху політичного і соціально-економічного розвитку.

Таким чином, другою ознакою геополітичних змін в Європі став розпад Австро-Угорської імперії та утворення незалежних держав у Східній Європі.

Революція в Німеччині: причини, характер, наслідки.

Німеччина розпочинала Першу світову війну в умовах надзвичайно бурхливого економічного розвитку. Середньорічні темпи зростання промислового виробництва складали 4,1%, а в Англії – тільки 2% (приріст промислового виробництва в США на той час складав 4,2%, тобто практично був таким же, як і в Німеччині). Надвисокими темпами розвивалися нові галузі промисловості (електротехнічна, хімічна). За обсягом промислового виробництва Німеччина вийшла на друге місце у світі після США. Швидкий індустріальний прогрес Німеччини зумовив високі темпи зростання робітничого класу. Чисельність одних тільки промислових робітників складала понад 14 млн. чоловік, у т ч. найманих робітників – понад 70% від всього працюючого населення країни. Ця обставина зумовила зростання його соціальної активності, вимоги введення передових норм трудового законодавства, проведення соціальних реформ. У німецьких профспілках напередодні війни нараховувалось біля 2,5 млн. чол.

Політичним виразником інтересів робітничого класу була Соціал-демократична партія. У ній, аж до початку Першої світової війни, були сильні марксистські позиції. Лідерами партії були такі відомі політики, як Бернштейн, Каутський та ін.

Особливістю історичного розвитку Німеччини було те, що в ній збереглися залишки феодалізму, перш за все, монархія і дворянство (юнкерство). Протиріччя між німецькою буржуазією і юнкерством посилювалися. Імператор Вільгельм ІІ, як правило, виступав на боці юнкерства. Досить складною була і політична система Німеччини. Німецька імперія складалася з 22 монархій та трьох вільних міст (Гамбург, Бремен і Любек).

Таким чином, на 1914 рік Німеччина була країною, де не були вирішені багато важливих завдань буржуазної революції, в тому числі ліквідація монархії, пануючого становища юнкерства в землеволодінні, демократизація політичного устрою країни, перетворення Німеччини в єдину республіку. Все це свідчить про те, що в Німеччині зоставався ґрунт для буржуазної революції. До того ж політичний протест проти існуючої влади з боку робітничого класу був досить потужним, що дало можливість СДПН на виборах 1912 р. одержати більше 1/4 місць у Рейхстазі.

Світова війна лише перервала шлях Німеччини в революцію. Військовий стан, запроваджений у країні з початком війни, душив демократичні політичні сили. Практично все доросле населення було мобілізоване на війну, на заводах і фабриках був введений суворий воєнний режим, збільшена тривалість робочого дня, скорочено зарплату робітників.

На 1918 рік економіка Німеччини була сильно виснажена. Загальний обсяг промислового виробництва склав тільки 57% довоєнного рівня. Країна задихалася в зашморзі дорожнечі та злидарства. Сільське господарство було у стані занепаду. Наприклад, у 1918 р. пшениці було зібрано лише 56% від довоєнного рівня. У країні гостро відчувалась нестача продуктів харчування. Починався голод.

Війна дорого коштувала Німеччині: майже 2 млн. загиблих, 7 млн. чоловік поранених. На війну було витрачено 150 млрд. марок. Державний борг з 5 млрд. на початок війни зріс до 160 млрд. марок на її кінець. Все це було основою сильного народного руху, який розгорнувся в Німеччині у 1918 р., складовою частиною якого були антивоєнні виступи в різних районах. Підтвердженням цього може служити загальний страйк робітників Берліна, який відбувся в січні 1918 р. Страйкарі вимагали негайного підписання справедливого демократичного миру. Антивійськові гасла були доповнені вимогами проведення демократичних перетворень у країні, скорочення робочого дня (на деяких підприємствах він сягав 12 год.).

Під впливом подій у Берліні в боротьбу включилися робітники Рейнської області, Баварії, Саксонії та інших районів Німеччини. Загальна чисельність страйкарів сягнула 1,5 млн. чол. У ході страйків в Берліні та інших містах були утворені перші ради робітничих депутатів. Загальний страйк першої половини 1918 р. завершився поразкою. Однак готовність робітників та селян продовжувати боротьбу не була зламана.

Полівіння робітничого класу Німеччини привело до політичної кризи в СДПН. Одна частина партії звертає вправо, інша – вліво. Домінуючою стає теза про недопустимість “революційного насильства” під час війни. Розкол в СДПН став неминучим. Утворення Незалежної Соціал-демократичної партії Німеччини (її лідери К.Каутський, Г. Гаазе, Р. Гільфердинг) стало тому підтвердженням. Вони зайняли позицію виправдовування війни і заперечували можливість завоювання пролетаріатом політичної влади в умовах війни. К.Каутський пояснював це тим, що війна створила несприятливі умови для завоювання пролетаріатом влади, бо впало виробництво і зруйновані виробничі сили. Тому-то реформи, з його точки зору, могли стати єдиним шляхом еволюції капіталізму в соціалізм. Ця позиція К.Каутського знайшла чимало прихильників у робітничому середовищі.

Ліві соціал-демократи, і перш за все, Р. Люксембург, К. Лібкнехт, Ф.Мерінг, К. Цеткін та ін., рішуче заперечували таку політичну лінію правих соціал-демократів і виступали проти війни, за переростання антивоєнних виступів робітників у революцію. Саме на цьому ґрунті у грудні 1918 р. відбулося організаційне оформлення групи “Спартак”. Політичний курс цієї групи на відміну від СДПН і НСДПН був спрямований на підготовку до