з найбільш важливих політичних проблем. Громадяни Німеччини, яким виповнилось 20 років, мали право обирати і бути обраними до усіх органів влади. Рейхстаг ставав вищим законодавчим органом країни. Уряд і канцлер були відповідальними перед Рейхстагом. Зауважимо, що від кайзерівської Німеччини в цьому відношенні нічого не залишилося.
Закон про соціалізацію, який також прийняли Установчі збори, мав, перш за все, не допустити “дикої соціалізації”. Виробничі ради (фабрично-заводські комітети) мали замінити політичну діяльність рад робітничих і солдатських депутатів.
І все-таки варто відзначити, що соціальне законодавство закладало елементарні форми соціальної захищеності громадян. Слабкість лівих сил у німецькій революції дала можливість буржуазії обмежити виконання узаконених соціальних прав громадян.
Щодо формування державного устрою, то і в цьому питанні були протиріччя Рейхстагу мав досить міцні політичні позиції. Інститут президентства був явно переобтяжений правами. Президент згідно конституції мав право відміняти демократичні свободи, вводити у країні надзвичайний стан, використовувати війська для підтримування громадянського спокою та ін.
Таким чином, революція в Німеччині була відбиттям політичних настроїв громадян, які не могли простити кайзеру того, що сталося в Німеччині з 1914-1918 рр. Революція завершилась прийняттям Веймарської конституції. В Німеччині було ліквідовано монархію, встановлено буржуазно-демократичну республіку. Політичне протистояння лівих сил з буржуазією не припинилося. У кінцевому рахунку праві буржуазні сили здолали ліві сили.
Революція і Веймарська республіка в Німеччині були третьою ознакою геополітичних змін в Європі.
Література:
Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.
Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.
Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.
Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.
Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.
Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т.1-2.
Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.
Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.
История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.
История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т.1-2.
Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.
Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.
Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.
Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.
Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.
Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.
Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.
Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.
Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.
Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.