Ліворадикальні соціалісти заснували у 1920 р. Комуніс-тичну партію Франції (ФКП). її утворення було тісно пов'язане з Комінтерном. ФКП не мала широкої соціаль-ної бази в країні й не користувалася підтримкою більшості французьких робітників.

Загалом жодна з політичних партій лівого спрямування або профспілкові центри не змогли очолити робітничий рух у країні. З кінця 1920 р. у Франції почався спад масового робітничого руху.

3. Країна в період стабілізації (1924-1929 pp.)

В 1924-1929 pp. у Франції, як і в інших західних країнах, відбувшійся стабілізація й розвиток економіки на основі зростаючої політичної стабільності французького суспільства, відновлення демократії. Високі темпи про-мислового розвитку Франції в ті роки пояснюються отри-манням репарацій з Німеччини (9 млн. марок золотом), використанням саарського вугілля та лотарингської руди, наявністю дешевої робочої сили в колоніях. Крім того, у міжвоєнний період Франція перетворилася на своєрідну Мекку для іноземного туризму, зокрема із США, що сприяло розвиткові сфери обслуговування.

Сільське господарство теж розвивалося досить успіш-но. В 1931 р. міського населення вперше виявилося біль-ше, ніж сільського, хоча частка останнього складала 49,2%, тобто його було значно більше, ніж в інших розвинених країнах. Незважаючи на появу та розвиток великих під-приємств, понад 40% французьких робітників працювали на дрібних підприємствах. 25% торговельних закладів і 53% сільських господарств не застосовували найманої праці.

Франція залишалася державою рантьє. У 1929 р. при-бутки від цінних паперів майже утричі перевищували при-буток від промисловості.

За темпами промислового розвитку у роки стабілізації Франція випереджала Німеччину та Велику Британію й поступалася тільки США. Максимального у міжвоєнний час обсягу промислового виробництва було досягнуто 1930 р. — він на 40% перевищив довоєнний рівень.

4. Прояви економічної депресії

Короткий період відносної економічної стабільності та добробуту змінився наприкінці 1930 р. глибокою кризою, що настала пізніше, ніж в інших країнах. Це пояснюється відновленням зруйнованих під час війни районів, отри-манням німецьких репарацій, будівництвом військових укріплень ("лінії Мажіно"). Спад промислового виробниц-тва і зовнішньої торгівлі був не таким глибоким, як у СІЛА або Німеччині, але тривалішим, ніж в інших країнах За-ходу.

У розвитку кризи у Франції можно помітити два куль-мінаційні пункти — 1932 р. і 1935 р. У 1932 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 44% порівняно з найвищим рівнем 1930 р. 1935 р. промислове виробниц-тво на 46% відставало від рівня 1930 р. Імпорт і експорт скоротилися на 65% від рівня 1930 р. Фактично половина робітничого класу потерпала від повного або часткового безробіття.

Криза дуже згубно позначилася на стані сільськогоспо-дарського виробництва. Ціни на сільгосппродукти змен-шились удвічі. Утворилися "ножиці" цін. Сільськогоспо-дарське виробництво стало збитковим. Розорення загрожувало передусім дрібним фермерам. Швидкими тем-пами відбувалося розорення дрібних торговців, ремісни-ків, власників невеликих підприємств. Злидні чекали на багатьох пенсіонерів, колишніх фронтовиків, частину інте-лігенції, що втратили звичні умови існування. У дещо кращому становищі опинилися робітники державних під-приємств, що отримували дотації від держави.

Економічна криза відбилася на політичній стабільності суспільства. Більшість представників великого капіталу вбачали вихід з кризи в сильній владі та державному регулюванні економіки. Вони вважали за необхідне ство-рити органи державного економічного контролю і плану-вання. Соціалісти вважали за необхідне націоналізувати банки і поставити їх під державний контроль, створити органи управління і регулювання, фіксувати ціни і рівень зарплати, скоротити робочий день та надати робітникам відпустки. Фашистські організації, що діяли у Франції, закликали до абсолютної централізації влади та економіки й запровадження диктаторських засобів управління.

На виборах 1932 p., коли невдоволення політикою правих кабінетів досягло апогею, перемогу здобув блок соціалістів та радикалів. Проте і в 1932-1934 pp. тривала часта зміна кабінетів нового блоку. За цей час при владі побувало 5 урядів лівих партій, що підкреслювало неста-більність обстановки в країні.

5. Прихід до влади і політика уряду Народного фронту

У другій половині 30-х років у Франції, як і в Іспанії, виникло нове політичне явище: до влади прийшов уряд Народного фронту, що представляв ліві політичні партії. В країні реально наростала загроза фашизму — наслідок криз, нестабільності, неспроможності республіканців, ра-дикалів, представників інших кабінетів кардинально вирі-шити проблеми, що постали перед країною. Французькі фашистські організації не були класичними партіями, а являли собою воєнізовані ліги.

Найбільші фашистські ліги — "Бойові хрести" полков-ника де ля Рока (350 тис. членів), "Французька дія" (60 тис. членів) та їхні юнацькі та спортивні філії — володіли великою кількістю зброї (аж до літаків) і не мали потреби у грошах. Вони отримували субсидії навіть зі спеціальних урядових фондів, а багато міністрів або таємно належали до фашистських організацій, або були тісно з ними пов'язані. 1934 p., користуючись підтримкою уряду Де-ладьє, французькі фашисти зробили спробу державного перевороту.

Фашистський путч буквально сколихнув Францію. По-чалися масові антифашистські демонстрації, організовані комуністами та соціалістами. 12 лютого 1934 р. на заклик соціалістів розпочався політичний страйк з вимогою забо-рони фашистських організацій, до якого приєднались і комуністи. Влітку того ж року вони підписали пакт про єдність дій, 1935 р. до них приєдналася частина радикалів. Г4 липня 1935 p., у день, коли була здобута Бастілія, було проведено спільну демонстрацію, її очолили Леон Блюм, Моріз Торез і Едуар Деладьє — лідери соціалістів, комуніс-тів і радикалів. 1936 р. ці партії розробили спільну програ-му й, одержавши на виборах 330 з