З попередніх переговорів, що почалися, у Празі, звичайно, нічого не вийшло. 10 серпня 1813 р. Австрія офіційно вступила у війну проти Наполеона.

Війна відновилася. Після страшного триденного побоїща під Лейпцигом 16—19 жовтня 1813 р. Наполеон відступив у Францію. Але тут ряд його блискучих перемог над прониклими у Францію ворогами спонукав їх знову запропонувати Наполеонові мир, — але вже, звичайно, на гірших для нього умовах.

У лютому 1814 р. у місті Шатільоні почалися мирні переговори союзників з уповноваженим від Наполеона Коленкуром, герцогом Віченцським. Наполеонові пропонували імперію в границях 1792 р., тобто відмовлення від завоювань. Наполеон із гнівом відмовився навіть розглядати ці умови. Він запитував Коленкура, як він змів повідомити йому, імператору, про такі образливі пропозиції. Ряд нових військових успіхів французьких військ у ці дні підсилив непримиренність Наполеона.

Англійські шпигуни провідали, що Меттерніх, збентежений успіхами Наполеона, почав уже за спиною своїх союзників зносини з Коленкуром і про щось з ним змовляється.

Тоді лорд Кестльрі став вимагати, щоб союзники уклали між собою договір зобов'язуючий їх діяти разом аж до остаточної перемоги.

Кожний союзник виставляє по 150 тисяч чоловік; Англія бере на себе субсидування війни. Союзники зобов'язуються повернути, по можливості, Європу до донаполеонівських часів; після перемоги над Наполеоном союз чотирьох держав повинен був пильно спостерігати за тим, щоб Франція не намагалася порушити умови миру, що буде їй продиктований після перемоги.

Цей Шомонский трактат був підписаний представниками Англії, Росії, Австрії і Пруссії 1 березня 1814 р. Він став надовго основою дипломатичної діяльності європейських держав і в тому чи іншому вигляді проіснував аж до 1822 р., коли Англія звела цей трактат фактично до нуля.

30 березня 1814 р. союзники ввійшли в Париж. Через кілька днів Наполеон відрікся від престолу і відправився на острів Ельбу в якості «імператора» цього острова. На французький престол повернулася усунена революцією династія Бурбонів в особі Людовіка XVIII, брата страченого короля Людовіка XVI.

Період майже безупинних кровопролитних воєн закінчився. Деспотизм військового диктатора, що вийшов з надр революції, а потім який її придушив, замінив той режим, про який О. С. Пушкін у 1823 р. виразився, що задуми Олександра I «світу тиху неволю в дарунок несли». Ця «тиха неволя» підтримувалася здебільшого вже не зброєю, але конгресами, дипломатичними переговорами й угодами.

Відновлення, по можливості, старого абсолютистсько-дворянського, — в одних місцях кріпосницького, в інших напівкріпосницького режиму, — така була соціальна першооснова політики держав, об'єднаних після закінчення війни Шомонським трактатом. Ця утопічна мета вже сама по собі повідомляла неміцність досягненням держав, які перемогли Францію в 1814 р.

Повне відновлення дореволюційного режиму й в економіці й у політику після нищівних ударів, які нанесли йому французька революція і Наполеон, виявилося справою не тільки важкою, але і безнадійною.

У цьому Маркс і Енгельс убачали прогресивну роль наполеонівського панування. Таку історичну роль, зовсім до тому не прагнучи особисто, а лише думаючи про завоювання, про могутність Франції, про економічне панування буржуазії, зіграв французький імператор Наполеон.

Література

Всесвітня історія. Посібник. – К., 2001.

Історія дипломатії від стародавніх часів до наших часів. – М., 1999.