Першим кроком Революційної урядової ради (голова уряду Ш. Гарбаї – соціал-демократ, міністр закордонних справ Б. Кун – комуніст) був декрет про створення угорської Червоної армії, Червоної охорони, Надзвичайної комісії, ревтрибуналів. Вищим органом управління економічним життям країни стала Рада народного господарства, що складалася з представників профспілок, виробничої і споживчої кооперації і радянських службовців.

Угорська радянська республіка за короткий час провела ряд заходів у галузі трудового і соціального законодавства. Зарплата робітників була збільшена на 25%, було запроваджено 8-годинний робочий день, жінки і чоловіки стали отримувати рівну плату за рівну працю. Багатьом сім’ям були поліпшені житлові умови за рахунок націоналізації будинків буржуазії. Тільки в Будапешті в такий спосіб 30 тис. сімей одержали нові квартири. При цьому квартплата була знижена на 20%. Безкоштовне медичне обслуговування також стало реальністю в радянській Угорщині.

3 квітня 1919 р. уряд прийняв декрет про націоналізацію поміщицьких земель, які були передані кооперативним і державним господарствам. Селяни, які сподівалися отримати землю в особисте користування, проявили незадоволення таким кроком уряду.

В області культури й освіти також відбулися революційні зміни. Робітнича і селянська молодь отримала можливість безкоштовно навчатися в середніх і вищих учбових закладах. Школа була відокремлена від церкви, запроваджувалось обов’язкове восьмирічне навчання, почалася робота по ліквідації не писемності серед дорослого населення країни. У цих заходах уряду активну участь взяли угорські діячі мистецтва, літератури і науки.

Уряди держав Антанти взяли курс на ліквідацію Угорської радянської республіки, оголосили їй економічну блокаду, а 16 квітня 1919 р. почали військову інтервенцію 150-тисячної армії Румунії, Чехословаччини, Югославії, Франції проти радянської Угорщини. Червона армія Угорщини, яка нараховувала 50 тис. чол., не змогла протистояти об’єднаним силам Румунії, Чехословаччини, Югославії і Франції і почала відступати. В уряді почалися суперечки між правими і лівими щодо перспектив існування радянської влади. Праві були готові піти на підписання миру з Антантою. Комуністи відхилили цю пропозицію і мобілізували будапештський пролетаріат для боротьби з інтервентами.

У перші ж дні травня 1919 р. в Червону армію вступило 90 тис. добровольців. Уже в середині травня вона перейшла в контрнаступ і вступила на територію Словаччини, переслідуючи відступаючі війська інтервентів. У ході цього наступу, в якому брали участь інтернаціональні загони, були визволені міста Мішкольц, Кошице та ін.

Від імені Антанти лідер Франції Клемансо надіслав радянському уряду Угорщини ультиматум, в якому вимагав виведення Червоної армії з Словаччини. Замість цього Антанта обіцяла евакуацію румунських військ з території Угорщини і забезпечення участі радянської Угорщини в мирних переговорах. У ці ж дні внутрішні антирадянські сили організували в Будапешті і інших містах антирадянські путчі.

У таких умовах 14 червня 1919 р. в Будапешті почав роботу перший з’їзд рад Угорщини. Фактом стало різке протистояння прибічників угоди з Антантою і тими, хто виступав за збереження радянської влади. З’їзд прийняв ультиматум Клемансо і також конституцію, яка закріплювала основні політичні і соціальні здобутки революції.

24 червня 1919 р. в Будапешті почався контрреволюційний заколот, до якого були причетними праві соціал-демократи. Вони почали таємні переговори з державами Антанти про заміну радянського уряду “профспіл-ковим” і запросили у них продовольчої допомоги. Червона армія через зраду її головнокомандувача В. Бема в ході наступу 20 липня проти румунських військ потерпіла поразку.

1 серпня 1919 р. радянський уряд Угорщини на вимогу правих соціал-демократів подав у відставку. Новий перехідний “профспілковий” уряд Пейделя (соціал-демократ)приступив до роззброєння Червоної армії і відкрив шлях румунським військам на Будапешт. Компартія Угорщини пішла в підпілля.

133 дні проіснувала Угорська радянська республіка. Якими ж були причини падіння Угорської радянської республіки? Збройна інтервенція держав Антанти, зрада соціал-демократів (партнери по урядовій коаліції) і “лівизна” радянського уряду (комуністів перш за все) в соціалістичних перетвореннях.

В Угорщині почався процес реставрації буржуазного устрою, були відмінені декрети радянської влади про націоналізацію промисловості, землі, про створення Червоної армії, про запровадження монополії зовнішньої торгівлі. Почалися масові арешти комуністів і звільнення з тюрем противників радянської влади.

3 серпня 1919 р. Будапешт був захоплений румунськими військами, а 6 серпня “профспілковий” уряд Пейделя був ліквідований контрреволюційними силами, які сформували новий уряд, в основному, із християнських соціалістів.

На цей час більша частина Угорщини уже була окупована іноземними військами. На неокупованій території господарював Хорті, колишній адмірал Австро-Угорщини. По всій країні почалися судові процеси над усіма, хто служив у Червоній армії. Контрреволюційний терор був безмежним. Тюрми були переповненими засудженими, тисячі робітників були розстріляні без всякого суду.

16 листопада 1919 р. з Будапешта були виведені румунські війська. У Будапешт вступили війська Хорті. Новий уряд очолив Гусар. Його одразу ж визнали країни Антанти.

У січні 1920 р. в Угорщині були проведені вибори до Національних зборів, під час яких більшість отримали прихильники Хорті: партія дрібних землевласників і Християнсько-соціальна партія. Соціал-демократична партія не брала участі у виборах.

1 березня 1920 р. Національні збори прийняли рішення про відновлення монархії в Угорщині. Проти цього рішення Національних зборів виступили країни Антанти та наступники Австро-Угорщини (Чехословаччина, Румунія, Югославія) Хорті проголосив себе регентом.

Згідно з Тріанонським мирним договором (4 червня 1920 р.), який підписали країни Антанти з Хорті, Угорщина втратила 77% території, населення скоротилось з 21 до 8 млн. чол. Угорщину зобов’язали виплачувати репарації, армію обмежити 35 тис. чол., армії було заборонено мати на озброєнні танки, літаки.

Саме ось ці обмеження стали ґрунтом для зростання реваншистських настроїв, руху за відновлення