Колишній імператор Карл І у березні і жовтні 1921 р. здійснив дві спроби монархічного перевороту, але потерпів поразку. 5 листопада 1921 р. парламент прийняв закон про позбавлення Габсбургської династії прав на угорський престол.

І все-таки режим Хорті не пішов на ліквідацію парламентаризму, зберіг діяльність політичних партій (окрім Комуністичної), були звільнені з тюрем політв’язні (за яких просили соціал-демократи).

У квітні 1921 р. до влади прийшов уряд графа Іштвана Бетлена, який проіснував понад 10 років. Його опорою була партія “Національної єдності”, яка здійснювала фашизацію країни. Разом з тим, слід сказати, що уряд Бетлена припинив терор проти учасників революції, легалізував діяльність Соціал-демократичної партії, провів аграрну реформу, в результаті чого великі землевласники втратили 10% своєї землі. Ці землі отримали в першу чергу ті, хто підтримував режим Хорті.

Економічна криза 1921 р. призвела до інфляції, скорочення на 50% зарплати робітників. Страйковий рух був реакцією на погіршення матеріального становища працюючих. Головною вимогою страйкарів було підвищення зарплати. Угорщина на цей час залишалась аграрно-індустріальною державою.

На 1924 р. Угорщина поступово виходила з економічної кризи. Почався період стабілізації, який відбувався перш за все за рахунок експлуатації робітничого класу. 38% сільського населення не мали землі, постійно безробітних було 250-300 тис. селян.

У 1926 р. в Угорщині була відновлена діяльність палати магнатів (її члени призначалися, а не обиралися) і скасовано таємне голосування під час виборів до парламенту. Це був курс на обмеження демократичних прав і свобод громадян країни.

Основним завданням зовнішньої політики угорського уряду в період між двома світовими війнами був перегляд Тріанонського договору, тобто повернення втрачених територій і відновлення свого панування над слов’янськими народами, які населяли довоєнну Угорщину, а також вихід із міжнародної ізоляції.

Шлях до реалізації цих планів лежав через налагодження контактів із західними державами, Німеччиною та Італією перш за все. Як відомо, і ці країни об’єднувало незадоволення післявоєнним устроєм в Європі. У 1924 р. вони надали Угорщині через Лігу Націй “позику оздоровлення” у розмірі 250 млн. золотих крон. Угорщина була прийнята в Лігу Націй. Як і в Австрії, в Угорщину був направлений комісар, який здійснював контроль за економічною політикою.

Позика відіграла позитивну роль в оздоровленні економіки Угорщини. У 1928 р. промислове виробництво досягло довоєнного рівня. Відносини Угорщини з Італією набули приоритетного характеру. Режим Хорті вкрай вороже ставився до СРСР (страх за 1919 р.).

Економічна криза 1929 р. в Угорщині почалась з кризи в сільському господарстві. Валовий збір пшениці знизився на 5,5 млн. центнерів. Це зменшило можливості її експорту в Австрію, Чехословаччину, Німеччину і, відповідно, зменшились надходження до державного бюджету.

У промисловості економічна криза найбільш сильно вдарила по металургійній галузі, яка до того ж і в 1929 р. не перевищувала рівня 1913 р. У цілому, промислове виробництво Угорщини за роки економічної кризи скоротилось на 23,1%.

На 1932 р. зарплата робітників знизилась на 81% від рівня 1929 р. 240 тис. робітників стали безробітними, робочий день збільшився до 11-13 годин. Угорщина займала одне із перших місць в Європі по захворюванню на туберкульоз, по дитячій смертності і кількості самогубств.

Компартія Угорщини чинила опір такій політиці. З її ініціативи був створений комітет єдності безробітних. Демонстрації безробітних у 1930 р. в Будапешті і в ряді інших міст сколихнули політичну думку. Ліві соціал-демократи пішли на співпрацю з комуністами в проведенні 1 вересня 1930р. (річниця падіння радянської влади) в Будапешті демонстрації, в якій взяло участь 100 тис. чол. Серед гасел демонстрантів були: “Хай живе пролетарська диктатура!”, “Хліба і роботи!”.

Правлячою партією в Угорщині була партія Національної єдності, яка в 1939 р. була перейменована в Партію угорського життя. Це була партія крупної буржуазії і поміщиків. Вони були єдині в необхідності перегляду Тріанонського мирного договору.

Продовжувала існувати і Християнсько-соціальна партія, Партія захисту республіки, угорська аграрна партія та ін. Особливу роль у політичному житті країни відігравала Соціал-демократична партія. Її підтримка правлячої партії національної єдності допомагала останній проводити жорсткий курс по відношенню до робітничого класу.

Уряд Бетлена пішов у відставку. 19 вересня 1931 р. новий уряд запровадив надзвичайне становище в країні, а в Ньйртурі та інших містах проти робітників була використана артилерія. Тоді ж були заарештовані і страчені керівники Компартії Імре Шаллаї і Шандор Хюст. Однак подолати революційний рух уряд не зміг.

У вересні 1932 р. Хорті призначив уряд “сильної руки” генерала Д. Гембеша. Він обмежив діяльність опозиційних партій і одночасно сприяв діяльності фашистської організації “Перехрещені стріли”. Зовнішня політика цього уряду ще більшою мірою ніж попереднього була підпорядкована відродженню угорської нації, зорієнтована на Німеччину, особливо після приходу до влади Гітлера. Саме цей уряд завершив фашизацію країни.

У передвоєнні роки угорські фашисти стали на шлях мілітаризації економіки і розвитку воєнної промисловості. Це привело до деякого піднесення промислового виробництва. Іноземний капітал у промисловості і фінансах почав витісняти національних підприємців.

В аграрній політиці уряд Гембеша став на шлях перетворень, прийнявши закон про поселення. Згідно цього закону держава викупляла у поміщиків землі і розподіляла їх серед селян, що уже мали землю та інвентар. Це був курс на зміцнення куркульських господарств на селі.

У політичній сфері уряд Гембеша посилив переслідування Компартії. У 1935 р. був організований новий судовий процес над лідером комуністів М. Ракоші. Його засудили на довічне ув’язнення. Зі свого боку комуністи, соціал-демократи, християнські