Проблеми підвищення продуктивності праці у відбудовчий період стали чи не основними у визначенні економічних пріоритетів. Середньорічний приріст промислової продукції СРСР у відбудовчий період досяг 41%. Таких темпів не знала жодна із країн-учасниць Першої світової війни. В СРСР з’явились нові галуззі промисловості: автомобільна, паровозобудівна, тракторна (в 1925 р. в Харкові був виготовлений перший трактор), виробництво двигунів, будувались електростанції, прискореними темпами відбудовувались металургійні заводи. Так, у 1922 р. на Україні працював лише Юзівський, а в 1925 р. працювали уже усі крупні металургійні підприємства. Однак обсяг виробництва сталі і чавуну ще не досягли довоєнного рівня.

У сільському господарстві відбулися разючі зміни. 5 млн. селянських господарств були охоплені кооперативами. У 1925 р. посівні площі майже вийшли на довоєнний рівень, а продукція сільського господарства складала 87% довоєнного рівня. Село ставало більш заможним. Середняки складали 68-69% селян, бідняки – 22%, куркулі – 3-4%.

Сільське господарство стало отримувати плуги, молотарки. Проте частка ручної праці на селі була ще досить вагомою, товарне виробництво в сільському господарстві розвивалось повільно. РКП (б) причину цього вбачала у збереженні приватного сектора. Звідси робився висновок про необхідність його ліквідації.

На 1925 р. у країні уже були певні фінансові накопичення. У 1923-1926 рр. державні прибутки збільшились у 2 рази. Це дало можливість приступити до індустріалізації, як була основною ланкою ленінського плану побудови соціалізму в СРСР. Здійснення індустріалізації повинно було забезпечити сільське господарство технікою, полегшити працю робітників і селян, піднести матеріальний і культурний рівень населення, зміцнити оборону, забезпечити потреби країни в машинах і механізмах, позбавитись залежності від країн експортерів машин.

У кінці 1925 р. уряд вирішив приступити до будівництва 14 заводів загального і сільгоспмашинобудування на Уралі, в Ленінграді, Москві, Ростові-на-Дону і ін., а в 1926 р. ці будови були оголошені ударними.

Базою для індустріалізації служили старі російські промислові центри. Одночасно на Україні в 1926-1927 рр. почалась реконструкція Луганського паровозобудівного заводу, почалось будівництво Дніпропетровського вагонобудівного заводу, споруджувались нові шахти в Донбасі, почалось будівництво Дніпрогесу. В Білорусії розпочали будівництво Гомельського заводу сільгоспмашин, Бобруйського деревообробного комбінату і інших підприємств.

У 1927 р. питома вага приватного сектору скоротилась з 19% в 1924 р. до 14% у 1928 р. За два роки (1926-1928 рр.) число робітників в СРСР зросло на 7,5%.

У ході індустріалізації проявився трудовий ентузіазм робітників: виробничі огляди, ударні бригади, виробничі наради та ін. На найважливіші будови були направлені керівні партпрацівники Ф. Дзержинський, В. Куйбишев, Г. Орджонікідзе, С. Кіров та ін.

У грудні 1927 р. в Москві відбувся ХV з’їзд ВКП (б). На з’їзді була схвалена діяльність ЦК ВКП (б) по здійсненню індустріалізації і вироблено курс на об’єднання дрібних індивідуальних селянських господарств у крупні колективи. Це був наступ на капіталізм на селі і куркулів зокрема. На ХV з’їзді партії опозиція була кваліфікована як антисоціалістична течія у ВКП (б). Троцький, Зінов’єв і їх активні прихильники були виключені із ВКП (б).

ХV з’їзд ВКП (б) доручив ВРНГ СРСР завершити підготовку першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства. До цієї роботи були залучені такі вчені, як І. Александров – автор проекту Дніпрогесу, І. Бардін – головний інженер Кузнецького металургійного комбінату та ін.

В основу першого п’ятирічного плану (1928-29 – 1932-33 рр.) було закладено високі темпи індустріалізації СРСР, першочерговий розвиток важкої індустрії і ліквідацію на цій основі технічної відсталості країни. План передбачав дотримання пропорційності між накопиченням і споживанням, між промисловістю і сільським господарством, виробництвом засобів виробництва та предметів споживання.

Перша п’ятирічка почалась 1 жовтня 1928 р. Причому з двох проектів п’ятирічки – відправного (мінімальний) і оптимального – до реалізації був взятий оптимальний варіант плану. Перший рік п’ятирічки був досить результативним. Усі планові показники промисловість виконала. Відбулось зростання чисельності робітничого класу, який працював у важкій промисловості, мало місце зростання продуктивності праці, йшло зниження собівартості продукції, будівельні роботи перестали носити сезонний характер.

Трудовий ентузіазм у робітничому середовищі викликав змагання робітників в усіх промислових центрах країни. Матеріальне становище робітників і умови їх праці були важкими. З осені 1928 р. в містах почалося введення карток на хліб. Безробітними були 1,5 млн. чол. Реальна зарплата не росла.

У 1931 р. голова уряду В. Молотов оголосив, що в третьому році п’ятирічки приріст промислової продукції має становити не 22%, як це було передбачено планом, а 45%. Це означало, що був взятий курс на виконання першої п’ятирічки за 3 роки. У січні 1933 р. Сталін оголосив, що перша п’ятирічка уже виконана. Статистичні дані про реальні показники основних галузей промисловості було заборонено публікувати. Це не випадково. У дійсності планові показники не були досягнуті ні по виробництву електроенергії, ні по видобутку вугілля чи нафти, ні по випуску тракторів, автомобілів, виплавці сталі, чавуну та ін. Продукція сільського господарства на кінець п’ятирічки була на рівні 1928 р. Не було виконане стратегічне завдання перетворити країну із аграрної в індустріальну.

П’ятирічка не була виконана по основних показниках. Це відомо сьогодні усім, хто цікавиться історією СРСР 30-х років. Але і те, що було досягнуто, вражає своєю вагомістю. Було збудовано 4500 підприємств. Випуск тракторів по плану мав становити 53