тис. одиниць, а випустили 49 тис; автомобілів – 100 тис., а випустили 24 тис; електроенергії мали виробити 22 млрд. кВт. год., а виробили – 13,5 млрд. кВт. год. Приріст промислової продукції в першій п’ятирічці по роках був таким: 1930 – 31,3 по плану, а фактично було 22%; 1931 – 45% по плану, було 20,5%; 1932 – 36% по плану, а було – 19,7%; 1933 – не має даних планування, а фактично було 5,5%. Продуктивність праці у промисловості зросла на 41%, а по плану мало бути 110%.
Це не зашкодило Сталіну оголосити про “великий перелом”, якого в дійсності ще не було. “Підштовхування” соціалістичного будівництва було не чим іншим, як переходом на адміністративні методи управління народним господарством.
У здійсненні індустріалізації мали місце труднощі. Перш за все, не вистачало коштів. Додатковими засобами для отримання коштів на індустріалізацію була примусова праця засуджених, обмеження споживання населенням, позики грошей у населення, збільшення продажу державою горілчаних виробів, емісія грошей і експорт зерна.
Деякі історики схильні пояснювати такі дії уряду СРСР необхідністю прискореного розвитку промисловості із-за зовнішньої військової загрози. Однак витрати на оборону в роки першої п’ятирічки були меншими ніж це було передбачено планом.
Колективізація сільського господарства в СРСР мала свої причини: був відсталий аграрний сектор (порівняно з промисловістю), низька врожайність зернових, низький рівень освіченості селян. Відчувалась несумісність приватного сектору на селі і суспільного сектору в місті. Їх економічні інтереси не співпадали.
Основними методами колективізації були надзвичайно високі темпи, насильство по відношенню до селян, недооцінка інших форм кооперації, окрім колгоспів. Колективізація та ліквідація куркульства як класу відбувались одночасно, супроводжувались насильством по відношенню до селян і призвели до великих людських жертв. Були значною мірою знищені і продуктивні сили сільського господарства, тваринництво зокрема. Сталін грубо порушив рішення ХVI партійної конференції на поступове залучення селян до кооперативів і колгоспів.
1929 рік став роком відмови Сталіна від першого п’ятирічного плану щодо вирішення аграрного питання. Він не враховував моральної і технічної неготовності селян до переходу на колективні методи господарювання. У статті “Рік великого перелому”, опублікованій 7 листопада 1929 р., він поставив завдання завершити суцільну колективізацію “протягом весняної посівної кампанії 1930 р.” Число розкуркулених господарств досягло 10-15%. Селяни пробували чинити опір. З початку січня і до середини березня 1930 р. було зареєстровано більше 200 виступів, інколи зі зброєю в руках. Розправи над комуністами і колгоспними активістами з боку селян були повсюдними. Винищення тварин у селах набрало масового характеру.
Перша п’ятирічка закінчилася в селі не тільки масовою колективізацією, але і страшним голодом, який забрав життя у мільйонів людей. Голод охопив, перш за все, такі хлібні регіони СРСР, як Україна, Середнє Поволжя, Північний Кавказ. Засобам масової інформації було заборонено повідомляти про голод. Сотні тисяч голодуючих людей пробували втекти у міста і більш благополучні області, але це мало кому вдавалося, так як озброєні загони на дорогах і залізницях не випускали селян з охоплених голодом районів.
Експорт хліба з СРСР і під час голоду не припинився. У 1929 р. за кордон було продано 13 млн. ц, у 1930 р. – 48,3 млн. ц, у 1931 р. – 51,8 млн. ц, у 1932 р. – 18,1 млн. ц, у 1933 р. – 10 млн. ц зерна.
Невідомо, скільки померло людей від голоду в 1932-1933 рр. Одні дослідники історії колективізації в СРСР стверджують, що померло від голоду 5 млн. чол., інші – 8 млн. чол. Довідники ЦСУ протягом шести років (1933-1938 рр.) повторяли одні і ті ж дані про чисельність населення СРСР – 165,7 млн. чол.
Наслідками колективізації було також зниження виробництва товарної продукції сільського господарства, ліквідація куркульства як класу (насильницьким шляхом). Колгоспи стали основною формою господарювання на селі. Формувався новий тип селянина-колгоспник. Колективізація призвела до кризи в аграрному секторі, дезорганізації сільського господарства, масового вимирання основного виробника. Перша п’ятирічка (під час якої відбулась колективізація) не була виконана по збору зерна. У 1928 р. було зібрано 77,3 млн. ц зерна, а в 1932 р. – 69.8 млн. ц зерна. Врожайність зернових в 1928 р. складала 7,9 ц з га, а у 1932 р. – 7 ц з га. Кількість худоби у 1928 р. досягла 60,1 млн. голів, а в 1932 р. – скоротилась до 33,5 млн. голів.
Таким чином, засоби насильства, які стали основними в проведенні колективізації, згубили мету – підвищити культуру землеробства, матеріальний і культурний рівень життя селян. Сільське господарство з тих пір відстає, селяни втікають від землі, села пустіють.
Друга п’ятирічка (1933-1937 рр.) була більш стабільною. План не змінювався. Ухил було зроблено на вирішення одночасно дальшого підвищення продуктивності праці на виробництві і проблеми кадрів, яка була досить гострою для нових заводів. Гасло “Кадри вирішують усе!” відображало реальну ситуацію в цій проблемі. Освітній рівень населення СРСР був досить низьким. Лише в 1930 р. було введено обов’язкову початкову (чотирьохкласну) освіту. У 1939 р. кожний п’ятий чоловік старший 10 років не вмів читати і писати. Спеціалістів з вищою освітою було приблизно 1 млн. чол.
Стаханівський рух слід розглядати як такий, що означав гостру потребу освоєння робітниками нової техніки. Масовість новаторів серед робітників у роки другої п’ятирічки підтверджувала його перспективність. Саме цей рух сприяв виведенню на проектну потужність нових підприємств, що були побудовані в роки другої