Ці здобутки були досягнуті, в основному, за рахунок моральних стимулів. У 1934 р. була запроваджена найвища урядова відзнака “Герой соціалістичної праці”, а також Ударник праці, Герой Радянського Союзу (після врятування льотчиками моряків теплохода “Челюскін”).

5 грудня 1936 р. було прийнято нову конституцію СРСР. У ній було зафіксовано утвердження соціалістичної форми власності, про існування лише двох дружніх класів – робітників і колгоспного селянства, проголошені демократичні права і свободи громадян. Однак сутність тоталітарної системи в СРСР не змінилася.

Реалізація п’ятирічних планів виявилась надто складною справою. Матеріальні, технічні, кадрові проблеми породжували у тогочасних партійних і державних працівників різні підходи, неоднакове бачення шляхів для їх подолання. Загальним було бажання якнайшвидше досягти бажаної мети. За таких умов утверджувався уніфікований погляд на вирішення усіх проблем. Ідея соціалізму поєднувалась з образом авторитарно-командної системи. В ім’я досягнення “великої мети” виправдовували любі засоби, “політична доцільність” ставилась вище “формальної законності”, що позбавляло політику елементарної моралі. Особистість у цій системі уже не відігравала ніякої ролі.

Надзвичайні заходи в процесі виконання п’ятирічок стали нормою керівництва з боку Сталіна – Генерального секретаря ЦК ВКП (б). Заклики Кагановича до політичних і фізичних розправ з усіма підозрюваними, яких з часом назвуть ворогами народу, ні у кого із членів ЦК партії не викликали відкритого протесту. Теорія загострення класової боротьби з успіхами соціалістичного будівництва привертала на свій бік все більше і більше прихильників. Роль рад як органів державної влади поступово обмежувалась і вся влада була сконцентрована в руках ЦК, Політбюро та особисто Сталіна.

У 30-і роки в СРСР були збудовані не тільки тисячі нових підприємств, але й сконструйована нова система виробничих відносин. Вона базувалась на жорсткій централізації, суворій ієрархії керуючого центру і безумовно виконуючих низів. Примусова праця стала нормою. Арешти мільйонів людей мали вирішити проблему поповнення робітничою силою підприємств індустрії. Відстала соціальна сфера, відсутність ефективних форм організації і стимулювання праці суттєво знижували її продуктивність. Надлишок робочої сили на підприємствах певною мірою компенсував низьку продуктивність праці.

Сталін фізично знищив усіх колишніх опозиціонерів і членів інших партій. Причиною цього кроку була політична помста, намір залякати народ, заставити його повірити в існування великої кількості ворогів і шпигунів і на цій основі отримати надзвичайні повноваження в якості “рятувальника” радянської держави. Економічні труднощі також можна було виправдати діяльністю “ворогів народу”. Репресіям були піддані основні кадри партії і держави, діячі науки і культури, керівники профспілкових, молодіжних організацій, рядові члени партії. Тільки між 1936 і 1939 рр. з партії було виключено більше 1,4 млн. чол.

У роки перших двох п’ятирічок була проведена велика робота по ліквідації неписемності дорослого населення. У 1930-1932 рр. у різних школах долали неписемність більше 30 млн. чол. Для дітей шкільного віку було запроваджено обов’язкову освіту. В СРСР за перші дві п’ятирічки було збудовано понад 30 тис. нових шкіл. На 1937 р. у школах навчалось 29,6 млн. дітей (у 1914 – 8 млн. дітей). На 1,5 млн. зросло число молодих людей, які здобули вищу освіту.

Наукові здобутки вчених вражають своєю значимістю. Роботи І. Павлова, І. Мічуріна, М. Зелінського, К. Ціолковського, В. Обручева та ін. отримали світове визнання. В СРСР виникла нова інтелігенція, яка вийшла з робітників і селян. Трагічною була доля значної частини старої інтелігенції. Репресіям були піддані вчені, артисти, військові за їх некомуністичні погляди, або за дореволюційну діяльність. Політичні судові процеси 20-х – початку 30-х років послужили приводом для масових репресій проти старої “буржуазної” інтелігенції. Технічну інтелігенцію “спеців” найбільше звинувачували в контрреволюційності.

Усі ці беззаконня стали можливими в умовах режиму особистої влади Сталіна. Які ж були причини утвердження такого режиму? Це відсутність у країні традицій демократичної влади; низький рівень громадянської політичної культури населення; зосередження політичної влади в руках однієї партії. Диктатура пролетаріату, ради, адмінгоспапарат, армія, міліція, суд, НКВС все це було підпорядковано Сталіну; від диктатури класу відбувся перехід до диктатури партії; великий бюрократичний апарат і його залежність від командно-адміністративної системи; надзвичайно тонкий прошарок свідомих робітників брав участь у революції, а ще менший – у соціалістичному будівництві; Сталін зосередив у своїх руках визначальні посади: Генеральний секретар ЦК ВКП (б), міністр у справах національностей, міністр робітничо-селянської інспекції. Підібрав собі відданих помічників (Молотова, Кагановича та ін.).

Сталін вів боротьбу за повну владу 6 років з 1922 до 1929 рр. на партійних конференціях, з’їздах аж до утвердження диктатури однієї особи. У 1923 р. Ленін вніс пропозицію про необхідність усунення Сталіна від керівництва партією. 21 січня 1924 р. Ленін помер. Його смерть стала приводом боротьби за владу, яка перемістилася в площину Сталін – Троцький. У 1929р. Троцький був висланий з країни. Переміг Сталін. Побічним напрямком боротьби Сталіна за владу була боротьба з Каменєвим і Зинов’євим. Вони виступили проти монополії Сталіна на владу, і в цьому випадку переміг Сталін. У 30-ті роки були реальними успіхи в економіці. Це ототожнювалось з іменем Сталіна. ВКП (б) змінилась по чисельності і по якості членів партії: в 1924 р. в ній було 21% селян і 52% робітників. В 1928 р. в ній було лише 10% селян, 35,2% робітників, 38,5 % партпрацівників. На 1933 р. у ВКП (б)