1929-й рік став роком остаточної перемоги Сталіна у боротьбі з ленінськими соратниками за владу, став роком початку сталінського перевороту та утвердження тоталітарного режиму в СРСР. Це був рік початку заготовок державними органами зерна на селі з допомогою сили, рік початку колективізації і масових репресій щодо селян.

Сталін не бачив своїх жертв, а бачив лише ворогів. Він не йшов у маси, проявляв нетерпимість до критики, не користувався сучасною технікою в пропаганді, для народу були недоступними знання про його особисте життя. Він виступав за монополію партії на владу, проявляв увагу до армії. В основі його політичного мислення була класова боротьба.

Шлях Сталіна в політиці пролягав від ідеї однопартійності до ідеї єдиновладдя. Початок політичного терору припадає на 1934 рік (вбивство С. Кірова). Термін “ворог народу” з цих пір стає замінником слідчих дізнань. З 1966 делегатів ХVII з’їзду ВКП (б) було репресовано 1108 чол. Число ув’язнених в систему таборів ГУЛАГ досягло 4 млн. чол. В СРСР була відновлена каторга і смертна кара.

Причини репресій з точки зору Сталіна – це необхідність ліквідації зговору, який мав на меті повалити радянську владу.

Якими були методи становлення режиму особистої влади? Це тотальний контроль над суспільством; терор; використання загальнодержавних організацій: ВЛКСМ, ВКП (б); обман населення (наприклад, про дострокове виконання першої п’ятирічки); у пропаганді насаджувалась думка про мудрість Сталіна – захисника ленінізму, гаранта зовнішньої безпеки; особлива система підбору і розстановки кадрів, особливо найближчого оточення Сталіна: Андрєєв, Жданов, Каганович, Мікоян, Хрущов, Єжов, Берія, Калінін, Ворошилов, Молотов та ін. Усі вони слухняні виконавці волі Сталіна. Одночасно вони створювали видимість колективного керівництва.

Література:

Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.

Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.

Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.

Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.

Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т.1-2.

Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.

Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.

История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.

История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т.1-2.

Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.

Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.

Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.

Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.

Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.

Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.

Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.

Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.

Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.

Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.