У зовнішній політиці Румунія орієнтувалась на держави Антанти і незмінно дотримувалась антирадянського курсу. У 1921 р. вона уклала договір з Польщею, згідно якого обидві держави брали на себе зобов’язання на випадок початку однією із них війни проти СРСР, друга сторона надавала їй допомогу усіма своїми збройними силами. З цією ж метою в м. Хотині був створений штаб зв’язку обох армій. У 1926 р. цей договір був продовжений ще на 5 років.

На 1924 р. у Румунії настала економічна стабілізація. Румунія отримала позику від Франції, Англії, Німеччини. Отримувала Румунія і репарації. В Румунії було збудовано близько 1000 підприємств. Найактивніше розвивалася нафтова промисловість, а також легка і харчопереробна. Хоч у металургійній промисловості все ще не був досягнутим довоєнний рівень виробництва продукції.

У кризовому стані зоставалося сільське господарство. Частка румунських капіталів в нафтовій промисловості скоротилася до 24,5%. Робочий день сягав 12 годин, зарплата робітників зменшилась на 30%. Це не завадило офіційній пропаганді стверджувати про початок періоду процвітання великої Румунії.

У період стабілізації в економіці румунський уряд перейшов в наступ на робітничий рух. В 1924 р. була заборонена Комуністична партія і комсомол. Страйкова боротьба не припинялася. Лісопильники Муреша, Буковини, металісти “Решіци” своєю боротьбою надихали інші категорії населення до опору урядовим силам.

Найбільшим виступом селянства, яке не припиняло боротьби за землю, було повстання в Бессарабії в 1924 р. Центром повстання було село Татарбунари. Причиною повстання селян була відмова уряду від проведення плебісциту щодо визначення статусу Бессарабії.

У ході повстання в Бессарабії повстанці розгромили румунські органи влади, були обрані ради селянських депутатів і проголошено Молдавську республіку. Через два тижні в Бессарабію прибули з Румунії війська і повстання селян придушили. Розправа румун над повстанцями була жорстокою. Багато сіл було спалено, понад 1 тис. учасників повстання були заарештовані і віддані до суду, більше 3 тис. чол. загинули в боротьбі з румунськими військами.

Після придушення Татарбунарського повстання у 1925 р. були заборонені профспілки, обмежена свобода друку. У 1926 р. було заарештовано керівництво Компартії, введена мажоритарна система виборів до парламенту замість пропорційної. Це був курс на зміцнення буржуазно-поміщицької диктатури. Саме в цей час з’явилися перші фашистські організації “Залізна гвардія”, “Ліга національно-християнського захисту”, ”Войничі” та ін.

Націонал-ліберальна партія та її уряд проводили політику насильницької експропріації середніх власників. Ця партія ставала господарем навіть окремих галузей промисловості. Це привело до появи опозиції буржуазії Старого королівства банкірів, промисловців, особливо в Трансільванії, інтереси яких були суттєво ущемлені такою політикою правлячої партії.

У 1926 р. утворилась Націонал-Цариністська (селянська) партія, яка і очолила політичну опозицію щодо Націонал-ліберальної партії.

У 1927 р. до влади знову прийшли націонал-ліберали на чолі з І. Братіану. Того ж року помер король Румунії Фердинанд. Уряд І. Братіану усунув від успадкування престолу принца Кароля, зв’язаного з націонал-цари-ністами і добився проголошення королем неповнолітнього онука померлого Фердинанда-Міхая. Того ж року помер І. Братіану. Головою уряду став В. Братіану.

У 1928 р. Націонал-цариністська партія організувала антиурядову демонстрацію 100 тис. селян, 15 тис. гірників, яка переросла (проти волі її організаторів) в повстання. У кінцевому рахунку, це повстання сприяло приходу до влади націонал-цариністської партії. Уже в тому ж 1928 р. лідер Націонал-Цариністської партії Маніу очолив уряд Румунії. Націонал-цариністи здобули перемогу і на парламентських виборах.

Економічна криза в Румунії була надто складною, всегалузевою. Лише нафтопереробна промисловість збільшила виробництво нафти з 4,8 до 7,3 млн. т. Безробітними стали 600 тис.чол. У 1929-1933 р. в Румунії змінилось 10 урядів. Уряд Маніу одержав від США, Англії і Франції позику стабілізації, а в 1931 р. – позику розвитку. І в Румунії, як це уже було в Угорщині і в Австрії, Ліга Націй встановила контроль за прибутками і видатками держави. План оздоровлення держави передбачав скорочення службовців, зниження на 60% зарплати робітників і службовців, підвищення податків.

Реалізація цих вимог загострила класову боротьбу в країні. В авангарді боротьби йшли шахтарі Лупені. Уряд здійснив спробу придушити їх виступи. Війська вбили 25 шахтарів, 200 чол. було поранено і заарештовано. Страйки пройшли також в Бухаресті, Констанці та ін. містах.

У 1930 р. королівський престол у Румунії за допомогою іноземних політичних кіл був переданий Каролю, який був тісно зв’язаний з німецьким капіталом і з фашистськими організаціями в Румунії.

Страйк залізничників 1933 р. мав двоякі наслідки. Уряд пішов на задоволення деяких вимог страйкарів, розпочавши одразу ж репресії. У країні був запроваджений стан облоги. 1932-1933 рр. увійшли в історію робітничого руху Румунії як найвидатніші за своїм революційним характером, за розмахом, масовістю.

З 1934 до 1937 р. головою уряду в Румунії був Г. Татареску, представник Націонал-Ліберальної партії. Уряд продовжував репресії проти робітників, зберіг стан облоги в країні, заохочував зростання фашистських організацій, закрив майже усі демократичні газети і журнали. В економіці Румунії наступило деяке пожвавлення, перш за все, у військовій, нафтовій і текстильній галузях.

У зовнішній політиці Г. Татареску проводив антирадянську політику. За ініціативою Румунії в 1934 р. була утворена Балканська Антанта у складі Румунії, Греції, Югославії і Туреччини.

У 1936-1937 рр. за ініціативою Компартії в Румунії був створений Демократичний фронт боротьби проти фашизму. Націонал-ліберальна і Націонал-Цариністська партії робили все можливе, щоб нейтралізувати діяльність Демократичного фронту.

У грудні 1937 р. в Румунії відбулися парламентські вибори. Націонал - Цариністська партія уклала угоду з