Соціал-демократи до чергового уряду, який був сформований лідером католицької партії В. Марксом у листопаді 1923 р., не були запрошені.

У травні 1924 р. відбулися вибори до Рейхстагу. Комуністи дістали 3 млн. голосів. Соціал-демократи втратили половину виборців. На цей раз В. Маркс запросив соціал-демократів до уряду, адже виявилось, що комуністи – це реальна політична сила.

В економіці Німеччини з 1924-1928 рр. мала місце стабілізація. На промислових підприємствах впроваджували раціоналізацію, зростали темпи промислового виробництва. Продуктивність праці в сталеварній промисловості зросла до 129,5%, в гірничо-видобувній – до 131%.

У сільському господарстві були проблеми з нестачею землі. 36,2% господарств мали лише по 0,5га землі, 23% – мали від 0,5 до 2 га землі. У юнкерів і куркулів працювало понад 3 млн. батраків.

31 серпня 1924 р. уряд В. Маркса підписав план Дауеса. Глобальна його мета була в тому , щоб підняти економіку Німеччини, щоб Німеччина виплачувала репарації і не було революційних потрясінь. Кредити США для Німеччини, а їх було надано понад 30 млрд. марок, були фундаментом цього плану. Завдяки цьому Німеччина обігнала Англію і Францію по випуску промислової продукції, було скорочено безробіття, дещо зросла зарплата робітників, покінчено з інфляцією, відновлено торговельні зв’язки.

Прямі капіталовкладення в німецьку економіку здійснювали американські компанії “Дженерал моторс”, “Форд”, ”Стандарт Ойл”. Набирали силу німецькі кампанії “ІГ Фарбеніндустрі”, “Штальверке”. Тіссен, Флік, Вольф забезпечували виплавку до 40% сталі і 43% чавуну в Німеччині. Фірми “АЕГ” і “Сіменс” контролювали всю німецьку електропромисловість.

Грудневі вибори до Рейхстагу (1924 р.) стали свого роду референдумом щодо плану Дауеса. Комуністи були найбільшими противниками плану Дауеса і потерпіли на виборах поразку. Соціал-демократи виступали за план Дауеса – збільшили своє представництво в Рейхстазі. Новий уряд у січні 1925 р. очолив Лютер.

Навесні 1925 р. помер президент Німеччини Еберт. На виборах новим президентом Німеччини був обраний П. фон Гінденбург (за списками Антанти – військовий злочинець). З 1924 по 1928 рік у політичному, соціально-економічному житті Німеччини якихось особливих подій не відбувалось. Обсяг промислового виробництва на 1927 рік був значно більшим, ніж Англії і Франції, дещо скоротилось безробіття, підвищилась зарплата працюючих.

31 березня 1928 р. П. фон Гінденбург розпустив парламент, і 20 травня відбулися нові вибори. Урядовий блок втратив 1,5 млн. голосів. Соціал-демократи і комуністи суттєво збільшили своє представництво в рейхстазі, разом вони мали 40% всіх місць. На цей час у німецькому суспільстві уже пройшла ейфорія від плану Дауеса, сподівання для трудящих значною мірою виявилися примарними. Саме цим і пояснюється їх полівіння. Уряд В. Маркса пішов у відставку.

У липні 1928 р. лідеру Соціал-демократичної партії Г. Мюллеру доручили сформувати уряд “великої коаліції” (Народна партія, Демократична, партія Центру і баварська Народна партія).Уряд Мюллера управляв країною до березня 1930 р. За цей час уряд провів закон про скорочення допомоги по безробіттю, сотні тисяч із них взагалі були позбавлені допомоги. В лютому 1929 р. було узаконено 10-годинний робочий день. Було збільшено ціни на газ, воду, електроенергію а також витрати на військові цілі. Почалось таємне переозброєння армії.

Робітничі організації пробували чинити опір цим діям уряду. У відповідь 1 травня 1929 р. в Берліні була розстріляна демонстрація трудящих, 33 чол. було вбито. Ось з такими ”здобутками “Німеччина підійшла до світової економічної кризи.

У жовтні 1929 р. у Німеччині почалась економічна криза, яка тривала до 1932 р. Тягар кризи для німців із-за репарацій був значно важчим, ніж в Англії чи Франції. За цей час загальний обсяг промислового виробництва скоротився на 40%, 68 тис. підприємств збанкрутували. Кількість безробітних зросла з 2 млн. чол. у 1928 р. до 5,5 млн. чол. У 1932 р. 44,7% усіх промислових робітників Німеччини не мали роботи. Загальний прибуток робітників і службовців скоротився з 44,5 млрд. марок у 1929 р. до 25,7 млрд. у 1932 р.

У селі економічна криза боляче вдарила по земельних відносинах. Примусовий продаж землі за борги збільшився в 4 рази. Заборгованість сільського господарства в 1924 р. була 2 млрд. марок, а в 1932 р. – 13 млрд. Загальний прибуток від сільського господарства зменшився за роки кризи на 30%.

У 1929 р. США запропонували Німеччині допомогу у вигляді нового плану Юнга. Згідно цього плану передбачалось зменшення загальної суми репарацій до 113,9 млрд. марок з щорічним погашенням в 2 млрд. протягом 37 років. Це було саме те, чого домагалася Німеччина. Всі контрольні органи союзників у Німеччині було ліквідовано. Фінансування з боку США отримувала, в першу чергу, німецька військова промисловість. У 1930 р. війська Антанти очистили Рейнську область. Тоді ж уряд Г. Мюллера пішов у відставку 30 березня 1930 р. Новий уряд очолив представник партії Центру Г. Брюннінг. Цей уряд проіснував до 1932 р. Уряд був коаліційним. До нього входили представники Католицької, Народної, Демократичної партій. Цей уряд посилив наступ на життєвий рівень трудящих. Був прийнятий декрет про подальше зменшення допомоги безробітним, пенсій і збільшення податків. Середня зарплата робітників за 1929-1932 рр. скоротилась на 50%. У той же час великі промисловці і торговці одержали від держави кредит на суму в 2 млрд. марок, 4 млрд. одержали 13 тис. аграріїв.

У Німеччині почастішали масові голодні демонстрації безробітних, вони почали грабувати продовольчі магазини. Зіткнення