У вересні 1930 р. уряд Брюннінга провів нові вибори до Рейхстагу. Соціал-демократи втратили майже 600 тис. голосів, комуністи одержали 4,6 млн. голосів, що було на 1,300 тис. більше від попередніх виборів 1928р.

За фашистів на цих виборах проголосувало 6 млн.400 тис. чол., або у 8 разів більше, ніж у 1928 р. Цими людьми були дрібні торговці, ремісники, селяни, інтелігенція, життєвий рівень яких катастрофічно погіршився в роки економічної кризи, частина безробітної молоді. Усі вони втратили довіру до лідерів соціал-демократії, які їх обманювали протягом багатьох років. Вони повірили Гітлеру, який у своїй пропаганді стверджував, що причиною усіх бід німців є Версальський договір і марксисти. Звідси заклик до виборців підтримати НСРП, яка знищить Версальський договір та його обмеження щодо воєнних озброєнь і воєнної активності Німеччини, поверне усі території, які були відібрані згідно цього договору. Окрім того, фашисти відверто заявляли, що вони розширять “життєвий простір” за рахунок інших народів. Крупній буржуазії Гітлер обіцяв покінчити з комуністами, колишнім офіцерам вермахту обіцяв створити армію, в якій вони зможуть відновити свою службу і добитися кар’єри, дрібній буржуазії і торговцям обіцяв розширити торгівлю і підвищити її добробут. Націоналісти були в захопленні від такої перспективи розвитку Німеччини.

У пропаганді фашистів мала місце і критика капіталістів, а приєднання до назви партії слова “соціалістична” стало обманом для багатьох малостійких і відсталих робітників.

Такий успіх НСРП на виборах дозволив їм (без протидії з боку уряду) приступити до створення своїх “охоронних загонів“ “СС” і штурмових загонів “СА”. На них було покладено завдання допомогти НСРП “оволодіти вулицею”. За таку послугу вони після приходу до влади партії мали стати панами.

Нагадаємо, що в 1923 р. буржуазія не підтримала фашистів в їх намірах взяти владу. Тепер, в умовах економічної кризи, безвихідності в політичній і економічній сфері, буржуазія побачила у фашистській партії ту силу, яка могла в короткі строки вивести Німеччину із складного становища. У 1931 р. Я. Шахт сказав Гітлеру: “Я вірю, що ви станете канцлером. Щоб не трапилось – ви можете розраховувати на мою підтримку”.

Економічна криза привела до погіршення матеріального становища населення, а це ґрунт для критики демократії. Фашисти обіцяють навести порядок в економіці. На 1932 р. фашисти стали найвпливовішою партією в Німеччині. Соціал-демократи (нараховували 1,100 тис.чол.) і комуністи залишались непримиренними ворогами. Агресивність фашистів злякала багатьох німців, вони побачили, що влада слабка і не здатна захистити демократію.

У 1931 р. уряд Німеччини заявив, що він припиняє виплачувати репарації. США погодились з цим, оголосивши мораторій на борги на один рік. Це і був кінець репараційного питання.

У жовтні 1931 р. в Гарцбургзі відбулась фашистська конференція, на якій були Гітлер, лідер націоналістів Гугенберг, банкір Я. Шахт та ін. Усіх їх об’єднувало прагнення знищити демократію і встановити терористичну диктатуру. Гітлер отримав від них фінансову допомогу. Вони об’єдналися для боротьби за встановлення в країні фашистської диктатури під проводом НСРП.

Через 3 місяці, а саме 27 січня 1932 р. в Дюссельдорфі відбулася закрита конференція промисловців, банкірів на якій Гітлер виклав свою програму дій. Першим ділом, з його точки зору, слід знищити демократію – це “панування глупоти”, потім належало знищити марксизм в Німеччині, потім мав бути розширений “життєвий простір”, і на кінець – забезпечити панування німців у світі.

Для вирішення цих завдань Гітлер зажадав створити армію у 8 млн. чол. Учасники конференції схвалили цю програму Гітлера. Фінансові потоки від них на потреби НСРП віднині стали регулярними і з кожним роком все більшими.

Першими загрозу фашизму для існуючої в Німеччині буржуазної демократії побачили комуністи. Як і в 1920 р., вони рішуче виступили проти встановлення в Німеччині фашистської диктатури. Ця боротьба велась ними в рейхстазі, а ще більше на вулицях міст і сіл. Фашистським мітингам і демонстраціям комуністи протиставили свої. Часто колони фашистів і комуністів у своїй ході перетинались. Рукопашні битви стали буденною справою. Однак, як правило, переможцями в тих битвах виходили фашисти. Їхні спец загони “СС” і “СА” уже оволоділи відповідною тактикою вуличних боїв. Поліція їм не перешкоджала в нападі на робітничі колони.

У серпні 1930р. ЦК КПН звернувся до всіх трудящих Німеччини з “Програмою національного і соціального визволення народу”. У ній комуністи роз’яснювали політичну сутність НСРП, її цілі і закликали фактично до ліквідації існуючої політичної влади в Німеччині. І на цей раз, як це було в 1918-1919 і в 1923 р., широкі верстви населення не були готові до таких дій. Хоча завдяки розгорнутій пропагандистській роботі серед населення, а головне, збіднення, соціальна незахищеність мільйонів німців розширяли вплив комуністів.

Постало питання про створення єдиного робітничого фронту. Кількість членів КПН збільшилася з 116 тис у 1929 р. до 280 тис. чол. у 1932 р. Вирішити це складне питання можна було тільки спільно з соціал-демократами, за якими і в цей час йшла більшість робітничого класу. Однак, лідери соціал-демократів тепер, як і в попередні роки, категорично відмовлялися від спільних дій взагалі, проти фашистів зокрема. Причиною цьому, як ми уже відзначали, було різне бачення політичного становища Німеччини і можливих шляхів його зміни. Соціал-демократи більше боялися комуністів ,