Старі партії Німеччини втрачали авторитет. Великі промисловці (Тіссен, Шахт та ін.) стали відкрито підтримувати парію Гітлера, яка відкрито виступала за відмову від Версальського договору, за зниження усім податків, за відшкодування збитків від інфляції. Для жінок Гітлер проголошує три К: Кірхен, Кіндер, Кюхен. Усім Гітлер обіцяє вирвати Німеччину з болота.

Перед ним було два варіанти взяття влади в Німеччині: парламентським шляхом і шляхом сили. Випробування другого напрямку відбувалося під час вуличних зіткнень його партійних армій з комуністами. Не можна сказати, що влада зовсім не реагувала на розбійницькі дії фашистів. Проти них у 1925-1932 рр. було порушено 40 тис. кримінальних справ. А результат?

Серйозною зброєю фашистів була їх пропаганда, яка була спрямована на збільшення чисельності НСРП, впливу на населення. Головними її напрямками було поширення антисемітизму (євреї нищать Німеччину), ліквідація Версальського договору і покарання “листопадових злочинців”. Матеріальними засобами в пропаганді було видавництво великої кількості газет, листівок, проведення чисельних мітингів (одночасно інколи могло відбуватися 2,4 тис. мітингів). На мітингах звучала патріотична і маршова музика, пили багато пива, полихали феєрверки, організовували багатотисячні нічні факельні ходи молоді і т.д.

Між тим у 1932 р. минав строк перебування П. фон Гінденбурга на посаді президента Німеччини. Більшість політичних партій зійшлися на тому, що переобрання П. фон Гінденбурга є політикою “найменшого зла”. Його кандидатуру підтримала СДПН. У цьому досить відповідальному питанні позиції соціал-демократів і комуністів розійшлися. КПН висунула кандидатом у президенти, без всякої надії на успіх, Е. Тельмана. Комуністи розгорнули передвиборчу кампанію під гаслами боротьби проти фашизму, за соціальну Німеччину. Щодо останнього гасла, то воно було явно недоречним і могло лише відштовхнути значну частину потенційних противників фашистів від комуністів.

Вибори відбулися 13 березня 1932 р. П. фон Гінденбург набрав 18,6млн. голосів, Гітлер – 11,3 млн., Тельман – 5 млн. і Дюстерберг (керівник стального тресту, лідер націоналістів) – 2,5 млн. голосів. Гітлер, не будучи громадянином Німеччини, отримав у спішному порядку статус громадянина 22 лютого 1932 р. А гроші йому німецька буржуазія і банкіри почали надавати задовго до виборів.

Оскільки в результаті виборів жоден із кандидатів не набрав більшості голосів, то було призначено другий тур виборів на 10 квітня 1932 р. Президентом у другому турі був обраний П. фон Гінденбург (одержав 53% голосів виборців). Гітлер одержав 36,8% голосів виборців.

30 травня 1932 р. уряд Брюннінга під тиском Гінденбурга подав у відставку. Новим канцлером Німеччини став Ф. фон Папен, прибічник Гітлера. Це означало, що загроза встановлення влади фашистів ставала цілком реальною. Уряд Папена ввів ряд надзвичайних заходів, у т. ч. смертну кару за політичні виступи проти влади. Підприємці отримали право на 50% скорочення зарплати робітникам.

Загрозу фашизму почали усвідомлювати і в СДПН. Тому-то вперше за всю післявоєнну історію СДПН взяла участь в антифашистському конгресі, який відбувся в Берліні 12 липня 1932 р. Результатом роботи конгресу було утворення Комітету антифашистських дій. Антифашистські демонстрації, які організовував Комітет, збирали сотні тисяч чоловік. Однак керівництво СДПН, як і до цього часу, вважало основним засобом протистояння фашистам парламентську боротьбу. А там між ними і комуністами спільних дій не було.

Фон Папен розпустив Рейхстаг і 31 липня 1932 р. провів нові вибори до Рейхстагу. НСРП отримала 13,7 млн. голосів виборців (це на 2 млн. голосів більше, як було на попередніх виборах президента). Певного успіху досягли і комуністи. Однак НСРП не могла сформувати свій уряд, що і послужило підставою для розпуску тільки-що обраного парламенту.

6 листопада 1932 р. відбулися дострокові вибори у Рейхстаг. Комуністи здобули 6 млн. голосів виборців, соціал-демократи – 7,2 млн., а НСРП втратила 2 млн. голосів виборців. Кількість мандатів у них зменшилась з 230 до 196. У комуністів і соціал-демократів був 221 мандат. Серед керівників НСРП і на середньому рівні почалася паніка, мав місце масовий вихід із членів НСРП.

Після листопадових виборів 17 листопада фон Папен подав у відставку з посади канцлера Німеччини. Канцлером став генерал К.Шлейхер. Його уряд відмінив деякі надзвичайні закони уряду Папена. В історії Німеччини цей уряд був перехідним до фашистської диктатури.

Наслідки листопадових виборів до Рейхстагу дуже стурбували крупну буржуазію і прискорили прийняття нею рішення про передачу влади НСРП, щоб її руками ліквідувати буржуазні свободи і встановити терористичну диктатуру. 5 січня 1933 р. в Кельні відбулася нарада промисловців і фінансистів Фегнера, Кірдорфа, Тіссена, Шредера з Папеном і Гітлером. Було вирішено, що Гітлер повинен стати канцлером Німеччини.

Опір наступу фашизму після листопадових виборів значно посилився. Однак були об’єктивні фактори, які стримували антифашистський рух – це розкол робітничого руху, демагогія і терор фашистів уже привели до нейтралізації значного числа їх противників.

Виконуючи рішення Кельнської наради, П. фон Гінденбург 30 січня 1933 р. призначив Гітлера канцлером Німеччини. Відтепер фашисти в Німеччині отримали владу і відповідно їх можливості для реалізації своєї програми зросли. Це була влада крупного промислового і фінансового капіталу. Це видно і з складу уряду. До уряду Гітлер запросив Гугенберга, Шахта, Геринга, Геббельса, Фріка, Бломберга, Папена та ін.

В історичній, а ще більше в політичній літературі існує проблема, на яку до цих пір немає однозначної відповіді: чи обирав німецький народ Гітлера канцлером? Давайте будемо виходити із того, що було декілька причин того, що Гітлер