З цих пір в офіційній пропаганді робиться наголос на те, що “Гітлер врятував Німеччину”. Таким чином, за перші 100 днів фашисти докорінно змінили політичне життя в країні, стали на шлях ліквідації парламентського устрою. У кінці 1933 р. цей процес був завершений. Диктатура однієї партії, проти чого так боролись комуністи, стала суворою реальністю в Німеччині.

З 21 вересня по 23 грудня у Лейпцизі проходив судовий процес над лідером Комінтерну і керівником Болгарської Комуністичної партії Г.Димитровим. Організатори судового процесу ставили дві мети: скомпрометувати комуністичний рух і себе показати як прибічників міжнародного права. Г. Димитрову на суді було пред’явлене звинувачення в підпалі Рейхстагу. Доказів слідство не змогло зібрати. Сам же Г. Димитров проявив мужність і високу політичну ерудицію, що дало йому можливість перетворити судовий процес у викриття злочинності всієї фашистської системи.

Суд у Лейпцизі змушений був виправдати Г. Димитрова. Засудили лише Ван дер Любе (виправданий Верховним судом ФРН у 1980 р.). Це була перша реальна перемога антифашистів.

Важливі зміни відбулися в економіці Німеччини. Уряд Гітлера пішов на нечуване для мирного часу розширення державного регулювання господарського життя з метою виходу із економічної кризи. При збереженні приватної власності на засоби виробництва була суттєво обмежена свобода підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці були замінені державним регулюванням.

Гітлер не думав виконувати свої обіцянки по вирішенню проблем дрібних власників. Розчарування політикою Гітлера докотилось і до штурмових загонів, вони хотіли здійснити “другу революцію”. У ніч на 30 червня 1933 р. Гітлер, випереджаючи можливу спробу перевороту, організував вбивство 1200 чоловік із штурмових загонів і самої НСРП. Серед вбитих були начальник штабу штурмових загонів капітан Рем, колишній рейхсканцлер Німеччини генерал Шлейхер та ін. керівники цієї організації. Ця подія увійшла в історію Німеччини як “Ніч довгих ножів”. З цих пір на перше місце в політичній боротьбі Гітлера виходить СС (керівник Гіммлер) і СД – гестапо (таємна поліція). Розправу з опозицією в рядах НСРП здійснила СС.

Починаючи з 1933р., Німеччина, як і інші капіталістичні країни, почала повільно виходити з економічної кризи. У Німеччині цей процес був надто збоченим надвисокими темпами розвитку військової промисловості. Державне регулювання цього процесу набирало абсолютної величини. Додамо, що і сама система управління економікою в надкороткі строки була перебудована на засадах “фюрерства”. Менші за виробничими потужностями підприємства підкорялися більшим, були ліквідовані усі виборні посади на виробництві. Керівники підприємств отримували звання фюрер заводу, фабрики. Їх влада на підприємстві нічим і ніким не обмежувалася. Це полегшувало переведення господарства на воєнні рейки. Програма мілітаризації економіки Німеччини передбачала підготовку воєнної сировинної бази, форсування розвитку воєнної промисловості, підготовки робочої сили і продовольчої бази та створення спеціальних органів управління цими процесами.

Слід відмітити, що комплекс ось цих адміністративно-господарських заходів сприяв суттєвому зростанню промислового виробництва, особливо видобутку вугілля, виробництву заліза, сталі, міді, нікелю та ін. матеріалів. З 1932 по 1933 рр. у два з лишком рази Німеччина збільшила ввезення сировини і нафтопродуктів із за кордону. Чотирьохрічний план (1936-1939 рр.) передбачав забезпечення незалежності Німеччини в галузі виробництва стратегічних матеріалів.

Будівництво воєнних заводів відбувалося форсованими темпами. Частка витрат на армію в бюджеті країни постійно зростала і досягла в 1938-1939 бюджетному році 58% (у 1933 р. вона складала 7%). У реальних цифрах це виглядало так: у 1933 р. на воєнні цілі витратили 750 млн. марок, у 1934 р. – 1 млрд. марок, у 1935 р. – 2,3 млрд. марок, у 1938 р. – 15,5 млрд. марок. Гасло фашистів: “Гармати замість масла!” здається реалізовувалося з випередженням.

Вермахт був розбитий на міністерства армії (Фріч), авіації (Герінг), флоту (Редер). Одночасно були утворені відповідні штаби. Шахт був призначений міністром воєнної економіки. Він заявив, що головною проблемою німецької політики було здійснення програми переозброєнь швидкими темпами і в достатніх розмірах. Цій же меті відповідало рішення Гітлера про ремілітаризацію Рейнської 100-кілометрової зони. До речі, на референдумі з цього питання 98,8% німців підтримали цей крок Гітлера.

Згідно програми озброєнь, одночасно здійснювалась воєнна і політична підготовка до війни. Валюту використовували на закупку найнеобхіднішої продукції для озброєнь. Передбачалось налагодити виробництво пального, синтетичної гуми. Особлива увага приділялась металургії. У 1936 р. Гітлер поставив завдання через 4 роки мати бойову армію.

Матеріальне становище населення Німеччини із-за витрат на підготовку до війни не могло бути задовільним. Закон від 20 січня 1934 р. “Про організацію національної праці” скасував усі права робітників. Власник підприємства фюрер встановлював подовженість робочого дня, розцінки за виконану роботу, накладав на робітників штрафи, покарання і т. д. Все це характеризувалось як реалізація в Німеччині ідеї “соціального миру і остаточної ліквідації класової боротьби”. Страйки, мітинги протесту з вимогами збільшення оплати праці були заборонені. Деяким категоріям працюючих (будівельникам, металургам) було заборонено змінювати місце роботи.

У червні 1935 р. був завершений процес утвердження обов’язкової трудової повинності. Тим самим юнаки і дівчата безкоштовно створювали значні матеріальні цінності. Там же в таборах праці юнаки і дівчата освоювали військові професії.

Особливе місце в підготовці до війни було відведене німецькій молоді, зламу у неї здорових людських якостей. Гітлер говорив, що “молодь повинна бути байдужою до болю. Я хочу бачити в її погляді нестриманість хижацького звіра”. І для досягнення цього ефекту виховання молоді велось у дусі націоналізму, расизму та антикомунізму. Знання для молоді були оголошені зайвими. У школах 5 разів