Після придушення заколоту генералів президент Хіль заборонив Комуністичну партію Мексики, роззброїв партизанські загони, а католицька церква після трьохрічної перерви отримала право богослужіння в костелах і викладання релігії у школах. Загони “Кристерос” перестали існувати.

Світова економічна криза для Мексики через її залежність від іноземного капіталу була досить обтяжливою. Безробітних у Мексиці було не менше 1 млн. чол. Фінансова криза, дефіцит зовнішньоторгового балансу, зростання податків – все це було в Мексиці і мексиканці це відчули на собі досить боляче.

Е.Кальєс, не займаючи ніяких державних посад, здійснював вирішальний вплив на внутрішню і зовнішню політику, проголосив себе “верховним вождем революції”.

Уряд Рубіо став на шлях залучення іноземних капіталів, заборонив страйки, дозволив латифундистам відбирати землю у селян, яку вони одержали згідно аграрної реформи. Уряд Родрігеса (з 1932 р.), як і попередні уряди Мексики направляв військо для придушення селянських повстань у штати Оахака, Пуебло, Дуранто, що виникали на захист своєї землі.

Вихід Мексики з економічної кризи супроводжувався радикалізацією у вирішенні внутрішніх проблем. Національно-революційна партія (створена Е. Кальєсом у 1929 р.) і її ліве крило на чолі з ветераном мексиканської революції Л. Карденесом в 1933 р. розробила “шестирічний план”, який передбачав наділення селян землею, піднесення економічного і технічного рівня землеробства, створення кооперативів і ін.

Ось цей “шестирічний план” став виборчою платформою генерала Л. Карденеса, який став президентом у грудні 1934 р. Уряд Карденеса одразу ж приступив до реалізації передвиборчої програми, аграрної реформи зокрема. Були відновлені демократичні свободи, право на страйки, легалізована Компартія та ін. Е. Кальєс виступив проти прогресивних реформ Л. Карденеса. У 1934 р. підняв заколот проти Карденеса, але зазнав поразки і був висланий з Мексики в США.

Л. Карденес реформував національно-революційну партію в партію мексиканської революції, залучивши до неї масові робітничі і селянські організації. Це була партія соціалістичної орієнтації. Аграрна реформа здійснювалась по всій країні. За період з 1934-1938 рр. селяни отримали ще 17 млн. га землі (в основному це були землі іноземних компаній). У руках латифундистів ще зоставалось 80 млн. га землі.

23 червня 1937 р. уряд Карденеса націоналізував залізниці, що належали іноземним компаніям, а в грудні 1937 р. арбітражний суд Мексики, розглянувши скаргу робітників нафтової промисловості, прийняв рішення про підвищення річного фонду зарплати на 26 млн. песо (приблизно такого збільшення зарплати і вимагала профспілка нафтовиків). Підприємці звернулись із скаргою до Верховного суду. 1 березня 1938 р. Верховний суд Мексики визнав рішення арбітражного суду правильним. Однак нафтові компанії не збирались виконувати рішення Верховного суду Мексики.

За таких умов уряд Карденеса оголосив 18 березня 1938 р. про націоналізацію нафтової промисловості. 17 англійських та американських компаній стали власністю Мексики. Компанії відмовились визнати законним рішення уряду Мексики. Уряди США і Англії з свого боку ввели економічні санкції проти Мексики, наклали ембарго на закупку мексиканського срібла, почався бойкот мексиканської нафти. У відповідь уряд Карденеса розірвав дипломатичні відносини з Англією.

Антиімперіалістичні дії уряду Карденеса були активно підтримані народом Мексики. 23 березня 1938 р. в Мехіко відбулась 250-тисячна демонстрація на підтримку свого уряду. У ній взяли участь озброєні загони робітників. Спроба реакційних сил на чолі з генералом Серільо восени 1938 р. повалити уряд Карденеса потерпіла поразку. Заколотники були розгромлені.

Внаслідок антиімперіалістичних заходів Карденеса позиції іноземних компаній у Мексиці були підірвані і було укріплено національний суверенітет. Складною для Мексики проблемою залишалась зовнішня фінансова заборгованість, залежність від світового капіталістичного ринку.

Література:

Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.

Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.

Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.

Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.

Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т.1-2.

Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.

Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.

История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.

История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т.1-2.

Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.

Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.

Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.

Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.

Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.

Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.

Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.

Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.

Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.

Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.