У річницю республіки під час демонстрацій відбулися численні збройні зіткнення фашистів і антифашистів. Уряд пішов на закриття багатьох місцевих центрів Фаланги, провів арешти серед її керівництва, був арештований її лідер Х. Прімо де Рівера. Цей запобіжний захід їх не зупинив. Вони продовжували терор проти лівих організацій. 29 серпня 1934 р. помер поранений фашистами директор “Радіо півночі”. 6 жовтня 1934 р. в Іспанії був введений надзвичайний стан.

На листопадові вибори 1933 р. до Кортесів праві сили йшли єдиним блоком, намагалися залучити на свою сторону усіх незадоволених республікою. Фашистська преса писала: “Якщо хочете хліба, якщо хочете роботи, якщо хочете розумних керівників, якщо хочете миру – голосуйте за правих”.

У передвиборчій програмі фашистів було 27 пунктів. Головними із них були: націоналізм і претензії на месіанську роль Іспанії в долі світу; антиавтономізм (відміна Каталонського статуту) і антипарламентаризм. Профспілки, згідно їх програми, мали інтегруватися в державну систему. Не забули автори програми про нужденність широких мас і про кучку людей, які користувалися усіма благами розкоші.

Організаційна структура фаланги була поділена на дві частини (шеренги). У першу шеренгу входили активні члени партії. Вони складали загони їх міліції і займалися терором проти активістів робітничого руху. Друга шеренга складалася із тих, хто співробітничав з фалангою, але не вступав у партію, залишався на “нелегальному становищі”. На початок 1935 р. в першій шерензі було уже 5 тис. чол. Чисельність другої шеренги невідома. Соціальний склад першої шеренги в Мадриді був такий: різноробочих і робітників сфери обслуговування – 431, конторських службовців – 315, чиновників – 106, студентів – 38, дрібних підприємців – 19, кваліфікованих робітників – 114, офіцерів – 17.

У Каталонії, Країні басків, фашистські організації були малочисельними. Під час парадів фашисти одівали сині сорочки.

У результаті листопадових виборів був утворений уряд А. Леруса, який займав крайні праві позиції. Усі керівні посади зайняли представники правих і фашистських партій. Вони почали наступ на демократичні здобутки революції. Була заборонена газета іспанських комуністів “Мунда Обреро”, страйки робітників жорстоко придушувалися, була повністю згорнута аграрна реформа, церкві були повернуті усі її права. Наступив період “Чорного дворіччя” (1934-1936 рр.). Кортеси прийняли закон про смертну кару за виступ проти режиму і про амністію засудженим фашистам.

Головним політичним завданням лівих сил було організувати відсіч силам фашизму. Антифашистські демонстрації відбулися в Мадриді, в Астурії та інших місцях. У червні 1934 р. в Барселоні і Мадриді в акціях протесту проти наступу фашизму взяли участь понад 200 тис. робітників, 500 тис. сільськогосподарських робітників. У ході цих акцій почав складатися єдиний фронт антифашистських сил. Значно активізувалися антифашистські настрої і в Соціалістичній партії, особливо після спроб комуністів перетягти її членів у свою партію.

Найбільш реакційні кола вирішили встановити в Іспанії на цей раз фашистську диктатуру. 4 жовтня 1934 р. в уряд Леруса були введені три представники фашистської організації Іспанської конфедерації автономних правих. У відповідь на цю провокацію в ніч з 4 на 5 жовтня почався загальний політичний страйк, якій охопив усю країну. В Астурії, Каталонії, в Басконії і Мадриді цей страйк переростав у збройні повстання. Влада в Астурії перейшла до рук “робітничих альянсів”, які утримували її протягом 15 днів. Центром повстання була столиця Астурії – Ов’єдо. Уряд А. Леруса перекинув з Африки марокканців та іноземний легіон “Терсіо”, яким командував генерал Франко. Вони силою придушили жовтневе повстання робітників, Каталонську республіку зокрема. Після придушення повстання почалися жорстокі репресії. Провінція була оголошена на воєнному становищі. Понад 30 тис. робітників було заарештовано, декілька тисяч повстанців було розстріляно. Стало вочевидь, що без єдності усіх антифашистських сил країни перемогти фашизм неможливо. Разом з тим, повстання в Астурії змусило реакційні сили тимчасово відмовитися від встановлення фашистської диктатури.

1 червня 1935 р. уряд А. Леруса відмінив надзвичайний стан в Іспанії та оголосив про право на політичну діяльність лівих партій. 7 січня 1936 р. президент Самора підписав декрет про розпуск Кортесів і призначив нові вибори до Кортесів на 16 лютого 1936 р. Ліві і лівоцентристські партії використали нові політичні можливості для реалізації ідеї Народного фронту. Боротьбу за утворення Народного фронту очолила Комуністична партія Іспанії.

Уже на початку січня 1936 р. представники лівих партій розпочали вироблення спільної програми дій. 15 січня 1936р. представники Республіканської, Соціалістичної, Робітничої, Комуністичної партії, лідери Загальної спілки трудящих, Соціалістичний союз молоді, Ліворадикальна партія, партія Республіканської дії, Каталонська ліва партія та інші політичні сили підписали Пакт Народного фронту. Тоді ж був утворений Національний комітет Народного фронту, в який увійшли по два представники від усіх партій і організацій Народного фронту.

В основу програми Народного фронту були покладені вимоги надання автономії Каталонії, амністії політичним в’язням, відновлення дії конституції, зниження орендної плати селян за землю, зменшення податків, повернення на роботу звільнених, наділення селян землею та ін. Головним політичним завданням Народного фронту було не допустити встановлення в Іспанії фашистського режиму. З свого боку реакцією фашистів на створення Народного фронту була погроза громадянською війною, вони посилили напади на демонстрації антифашистів, їх мітинги.

16 лютого 1936 р. в Іспанії відбулися вибори депутатів до Кортесів. Народний фронт здобув перемогу над правими силами з