Уряд, як і обіцяв у передвиборній програмі, відновив аграрну реформу. Спеціальний урядовий декрет заборонив виселення селян з орендованих ними земель. У країні було запроваджене соціальне законодавство для робітників, за яким поновлювалося страхування від нещасних випадків, пенсія по старості і був схвалений закон про надання робітникам відпусток. Уряд проголосив право усіх народів Іспанії мати своє автономне управління. На цьому перетворення зупинились. Реакційні політичні сили залишались недоторканими. Загроза фашизму не зникла.

Широкі верстви робітників, селян знали, що такі кроки з боку уряду були можливі, перш за все, із-за принципової позиції комуністів. Авторитет Компартії зростав з кожним днем. Так, напередодні лютневих виборів до кортесів Компартія нараховувала 20 тис. членів. У червні 1936 р. вона мала уже 83,967 членів, а приблизно через місяць кількість членів партії уже перевищувала 100 тис. чол. Компартія стала серйозною силою в політичному житті Іспанії.

Фашистські організації не змирилися зі своєю поразкою на виборах, взяли курс на ліквідацію республіки збройною силою. Уряд Народного фронту, заборонивши Фалангу, проявив непослідовність щодо заборони усіх фашистських організацій. Це було порушенням Пакту Народного фронту і негативно впливало на його авторитет серед демократичних сил країни.

Політичне протистояння фашистів і демократичних сил наростало з кожним днем. Наступальну позицію в цьому протистоянні займали фашисти. Вони готувалися до здійснення військового фашистського збройного заколоту проти республіки. Його підготовка відбувалась шляхом дезорганізації економіки, здійснення терористичних актів, розроблення конкретних планів заколоту і т. д. Чималі надії іспанські фашисти покладали на допомогу з боку фашистських режимів Німеччини та Італії. Саме ці проблеми обговорювалися в Берліні генералом Санхурхо 12 березня 1936 р.

17 липня 1936 р. прем’єру Кірозі повідомили, що очікується виступ військових у Марокко. Прем’єр відповів, що він лягає спати а справами заколоту займеться наступного дня. 18 липня почався заколот військових під керівництвом генерала Ф. Франко, прихильника фашистської диктатури. Заколотники розраховували на швидкий успіх у ліквідації республіки. Проте їх плани провалилися. 32 місяці республіканці вели збройну боротьбу за демократію.

Саме з цього часу починається другий етап революції в Іспанії, який носив народно-демократичний характер і продовжувався у формі громадянської війни аж до березня 1939 р. За закликом Народного фронту на боротьбу піднялися широкі маси іспанського народу–пролетаріат, селянство, дрібна і середня буржуазія, інтелігенція, усі антифашисти Іспанії.

19 липня уряд Кіроги пішов у відставку. Новим головою уряду став Х. Хірал. Головним у діяльності цього уряду було організація сил для придушення заколоту. Саме з цією метою уряд розпорядився видати зброю робітничим організаціям. Почалась народна війна. Політичні партії Народного фронту оголосили загальний революційний страйк.

Військова ситуація була складною. 80% іспанської армії перейшло на бік заколотників. Республіканці мали підтримку лише з боку військово-повітряних сил і військово-морських сил. На боці заколотників виступила католицька церква, оголосивши, що це почався хрестовий похід проти єресі і марксизму, за відновлення в державі порядку.

У найбільш великих містах Іспанії Мадриді, Більбао, Барселоні, Валенсії заколот був придушений. Міста опинилися в руках народу. Заколотники закріпились на півдні – в Галісії, Наваррі. На чолі південної групи був генерал Франко. На чолі північної групи заколотників був генерал Мола.

Заколотники були на грані неминучого розгрому. Але саме в цей час їм на допомогу прийшли фашистська Німеччина та Італія, здійснивши переправу марокканських військ на територію Іспанії.

Керівництво заколотом здійснювали військові. Фалангісти не входили до військових хунт. Їх лідери Х. Прімо де Рівера та Фернандес Куеста знаходились у тюрмі. На 1937 р. у фашистській міліції було 126 тис. чол. Це вони здійснювали терор проти республіканців. Вбивство поета Гарсіа Лорки – це їх робота.

29 вересня військова хунта затвердила Франко головою уряду і командувачем збройних сил. Спираючись на Фалангу, Франко уже 27 липня 1936 р. отримав військову допомогу з Німеччини.

Тим часом 20 листопада 1936 р. республіканці розстріляли лідерів фаланги Х. Прімо де Рівера, О. Редонде і Х. Руйса.

Франко зі свого боку організував суд над 20 провідними фалангістами. Їх звинувачували у змові проти Франко. Вони не хотіли передавати владу військовим заколотникам. Серед трьох засуджених до страти був відомий фалангіст Едільйо. Пізніше вирок про страту був замінений вироком про тривале тюремне ув’язнення. Франко став ще й “національним шефом” фаланги.

Таким чином, у перші ж дні заколоту в країні відбулося різке розмежування політичних і військових сил: з одного боку – майже беззбройний народ, який героїчно захищав республіку і свободу, з другого боку – фашисти, очолювані вояччиною. Антифашисти записувалися в добровольчі загони народної міліції по всій Іспанії. Їх чисельність сягнула 300 тис. чоловік і жінок.

Влада на території, контрольованій республіканцями, була у комітетів Народного фронту і комітетів міліції. Уся велика промисловість і частина середньої перейшли в руки профспілок. На кожному підприємстві створювались виробничі комітети, які налагоджували виробництво продукції. У селах селяни захоплювали землю у поміщиків, причетних до заколотників. Слабкість республіканців була