Заколотники не тільки мали регулярні збройні сили, але й використовували збройну підтримку Німеччини і Італії , які надавали їм танки, літаки, артилерію, а з часом і війська. Заколотники використовували також територію Марокко як свою опорну базу. Війна республіканців за свободу і незалежність перетворилася в національно-революційну.

Заколотники, плануючи воєнні операції, поставили за мету в найкоротші строки оволодіти Мадридом з тим, щоб у столиці утвердити свою владу. Битва за Мадрид набрала особливо жорсткого характеру. Фашисти на шляху до столиці в захоплених районах знищували сотні патріотів. У пропаганді було висунуто гасло: “Єдина країна – єдиний вождь!”. Фашисти наступали на Мадрид з півночі і півдня. Військових сил у республіканців явно не вистачало. Потрібні були екстрені заходи по зміцненню оборони міста.

Комуністична партія зажадала створення уряду, який би був здатний очолити боротьбу народу проти фашистів. 4 вересня 1936 р. уряд Хіраля пішов у відставку. Новий уряд, до якого увійшли представники усіх партій Народного фронту, очолив соціаліст Л. Кабальєро. Він же обійняв посаду міністра збройних сил. Комуністи вперше увійшли в уряд, отримавши два міністерські портфелі – землеробства і народної освіти. Саме цей уряд звернувся за допомогою до СРСР і отримав її.

З осені 1936 р. становище на фронтах ставало надзвичайно складним для республіканських загонів. Наприкінці жовтня – на початку листопада почався наступ на Мадрид дивізій заколотників та італо-німецьких інтервентів. Всередині міста на боці заколотників діяла “п’ята колона” (чотири колони заколотників рухались на Мадрид зовні, а групи, що їх підтримували в Мадриді, були фактично “п’ятою колоною”). 6 листопада бої велися уже в Мадриді. Уряд Кабальєро переїхав у Валенсію, а республіканська міліція посилила контроль за підтримуванням належного порядку, підозрюваних у симпатіях до фашистів арештовували, частина із них була розстріляна.

18 жовтня 1936 р. заколотники прорвали першу лінію оборони. Бої йшли уже на вулицях міста. Бомбардувальники кидали на місто тисячі бомб, руйнувалися цілі квартали, маса людей гинула. Танки, артилерія заколотників постійно атакували республіканські загони. У місті республіканці провели мобілізацію. Комуністична партія дала фронту 21 тис. чол., об’єднана соціалістична молодь – 35 тис. бійців.

На цей час республіканські загони уже отримали допомогу з СРСР. На їх боці воювали радянські літаки-винищувачі, танки. На боці республіканців воювали інтернаціональні бригади з 53 країн світу, в т.ч. Німеччини, Італії, Франції, СРСР, Польщі, США, Канади, Мексики, Китаю і багатьох інших країн світу. Число бійців інтербригад досягало 35 тис. чол. За політичною орієнтацією в них були анархісти, комуністи, соціалісти, чимало було католиків, безпартійних. Інтербатальйони носили імена Чапаєва, Гарібальді, Тореза, Міцкевича, Лінкольна, Димитрова, Тельмана та ін.

Спільними зусиллями республіканської армії і інтербригад столиця Іспанії Мадрид була врятована від окупації заколотниками. Поразка заколотників стала поворотним пунктом у ході громадянської війни. Генерал Франко почав готуватися до нового наступу на Мадрид. На підконтрольній йому території закликав усіх військових офіцерів вступити у фашистську партію, королю Альфонсу ХІІІ повернув громадянство Іспанії, в школах було відновлено викладання релігії.

Комуністи з свого боку в грудні 1936 р. висунули програму під назвою “Вісім пунктів перемоги”. Першою умовою перемоги мало стати створення регулярної народної армії. Весь народ повинен об’єднатися навколо уряду Народного фронту, очистити тил від ворогів республіки, здійснити націоналізацію великої промисловості, створити оборонну промисловість, встановити робітничий контроль над виробництвом, підвищити продуктивність сільського господарства, завершити аграрну реформу, економіку в цілому підпорядкувати одній меті – виграти війну.

Однак таку програму не готові були сприйняти лідери правих соціалістів, анархо-синдикалістів і республіканців. Докорінних змін у суспільно-політичному житті країни вони не допустили.

До позитивних дій уряду слід віднести виданий 7 жовтня 1936 р. декрет про конфіскацію земель ворогів республіки. Селяни і батраки отримали понад 5 млн. га землі, яка була розподілена між 376.887 селянськими сім’ями. Це позитивно вплинуло на зміцнення авторитету Народного фронту.

25 липня 1936 р. уряд створив Комітет по тимчасовому втручанню у справи промисловості. Комітет здійснював передачу у власність держави тих підприємств, власники яких їх залишили і не бажали повертатися до організації виробництва продукції. Такі підприємства були передані під управління комітетів робітничих представників під головуванням урядових уповноважених. У жовтні 1936 р. голова уряду Л. Кабальєро все-таки видав декрет про перетворення народної міліції в регулярну армію. У січні 1937 р. в рядах регулярної армії було понад 70 тис. солдат і офіцерів. В ній був запроваджений інститут політичних комісарів, які своїм героїзмом сприяли зміцненню бойового духу бійців народної армії.

У ході війни уряд Л. Кабальєро здійснив важливі соціальні перетворення. Було видано декрети про охорону праці, збільшення зарплати, обмеження дитячої праці на виробництві, про рівноправність жінок у суспільно-політичному житті та ін.

Революційні зміни відбулися і в галузі культури та освіти. Була створена широка мережа різних культурних установ, у т. ч. такі, як Союз інтелігенції на захист культури, Асоціація студентів , Народна культура та ін. Вони організовували спеціальні курси для ліквідації не писемності, особливо в армії, створювали сотні бібліотек і т. д.

7 вересня 1936 р. уряд опублікував декрет про створення вузів для трудящих. У Барселоні, Валенсії були створені Робітничі університети. Найбідніші студенти отримували державну стипендію.

Національні області Іспанії – Каталонія і Басконія, за винятком Галісії, яка знаходилась у руках у заколотників, стали користуватися автономними правами. Це активізувало їх участь у боротьбі на стороні