Чому ж після таких перетворень в інтересах більшості громадян іспанського суспільства республіканці потерпіли військову поразку? Були фактори поразки зовнішні і внутрішні. До зовнішніх причин поразки республіканців слід віднести одверту збройну інтервенцію Німеччини й Італії на боці заколотників. До того ж на їх боці воювали десятки тисяч фашистів з Португалії, Угорщини, Фінляндії. Політика “невтручання” Англії і Франції була вигідна фашистам і обмежувала можливості республіканців.

До внутрішніх причин поразки республіканців слід віднести відсутність достатньої згуртованості і єдності в рядах Народного фронту. Надто строкатим він був з точки зору політичних позицій. Боязнь багатьох політичних лідерів соціалістичної революції, типу російської, перевершила їх страх перед можливістю встановлення в Іспанії фашистської диктатури. Народний фронт в Іспанії був формою боротьби з фашизмом, але не став його альтернативою.

Таким чином, національно-визвольна війна іспанського народу тривала майже три роки – з липня 1936 до кінця березня 1939 р. За ці роки в Іспанії загинуло понад 1 млн. чол., 500 тис. емігрувало. З падінням республіки в Іспанії почався період панування фашистської диктатури, очолюваної генералом Франко, який називався каудільйо – вождь держави. Він залишив за собою посаду голови уряду і головнокомандуючого армією.

Терор з боку фашистів проти республіканців був безмежним. Понад 1,5 млн. людей були заарештовані і кинуті в концтабори. Десятки тисяч антифашистів були розстріляні без суду за присудом фашистських військових трибуналів. Урядовим декретом були заборонені усі партії та організації робітничого класу. Комуністична партія пішла в підпілля. Єдиною партією, яка існувала легально, стала фашистська партія – Іспанська Фаланга. Диктатура ліквідувала усі демократичні здобутки революції. Були скасовані наслідки аграрної реформи. Земля, яку селяни отримали під час проведення аграрної реформи, була повернута поміщикам. Орендарів змусили платити оренду за усі три роки війни.

Вся країна була розділена на 9 військових округів і 16 “округів безпеки”. Кожен громадянин Іспанії був поставлений під нагляд поліції, “старшого по цеху” на виробництві і “старшого по будинку” за місцем проживання. В Іспанії на багато років утвердилась фашистська диктатура.

Література:

Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.

Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.

Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.

Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.

Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т.1-2.

Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.

Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.

История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.

История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т.1-2.

Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.

Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.

Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.

Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.

Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.

Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.

Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.

Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.

Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.

Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.