У 1926-1928 рр. Греція вирішила чимало зовнішніх і внутрішніх проблем: уладнала відносини з усіма сусідніми країнами, зміцнила національну валюту драхму, був покритий дефіцит бюджету. Політична стабільність стала реальністю. На виборах до Національних зборів більшість депутатських місць отримали правлячі партії.

Відновлення в країні деяких демократичних свобод створило більш сприятливі можливості для діяльності опозиційних партій, у тому числі і КПГ. На виборах до парламенту 7 листопада 1926 р. комуністи отримали 10 мандатів. Спроби уряду заборонити КПГ в 1927 р. закінчилися провалом. На її захист став робітничий клас.

У роки світової економічної кризи в особливо важкому становищі перебувало сільське господарство Греції. Значно скоротилась зовнішня торгівля. Чимало сімей у Греції голодувало.

Криза в промисловості почалась з кінця 1929 р. Рівень виробництва в основних її галузях скоротився приблизно на 30%. Кількість безробітних досягла 200 тис. чол. Підприємці намагалися вийти з кризи за рахунок робітників, ставши на шлях продовження робочого дня, скорочення зарплати.

У роки економічної кризи уряд знову очолив Венізелос. У липні 1929 р. він заборонив КПГ, профспілки. У 1933 р. після деякого спаду знову активізувався страйковий рух. Число страйкарів сягнуло 100 тис. чол. Селянство вимагало зменшення податків, підвищення закупівельних цін на тютюн, маслини.

На виборах до парламенту у вересні 1932 р. правляча Ліберальна партія Венізелоса потерпіла поразку. Новий уряд очолив Цалдаріс, лідер Народної (монархічної) партії.

З другої половини 30-х років економіка Греції поступово почала виходити з кризи. Це вдалося зробити урядові Цалдаріса завдяки запровадженню нових податків, скорочення на 30-40% допомоги по безробіттю. Робітничий клас з цим не змирився. У 1935 р. кількість страйкуючих досягла 221 тис. чол. В Афінах, Піреї, Салоніках та ін. містах під час страйкових боїв були вбиті і поранені десятки тисяч робітників. Сотні робітників були заарештовані і заслані на острови.

1 березня 1935 р. Венізелос, який орієнтувався на Англію і Італію, вчинив заколот проти уряду Цалдаріса (орієнтувався на Францію). Після 12-денних боїв, в яких брали участь танки, авіація, артилерія і флот, заколот було ліквідовано.

Скоро після придушення заколоту Конділіс (лідер народної партії) здійснив військово-монархічний переворот. У терміновому порядку був проведений плебісцит про відновлення в Греції монархії, який дав позитивні для Конділіса результати. 25 листопада 1935 р. король Георг П прибув з Англії в Афіни.

Боротьбу грецького народу проти монархії очолила КПГ. На початку 1936 р. в Греції був створений Народний фронт, до якого увійшли ліві профспілки, окремі соціалістичні угруповання і селянська партія. На парламентських виборах 1936 р. Народний фронт отримав 15 місць в парламенті.

Страйковий рух набирав сили. На цей раз попереду були робітники тютюнової промисловості Салонік. Уряд просто розстрілював демонстрантів із кулеметів.

13 травня 1936 р. в страйку солідарності з працівниками тютюнової промисловості взяло участь 500 тис. робітників, ремісників і службовців.

4 серпня 1936 р. в Греції відбувся черговий військовий заколот, у результаті якого Метаскас встановив фашистський режим. Був розпущений парламент, введено стан облоги. Понад 3 тис. антифашистів були кинуті в тюрми, або заслані на пустинні острови. Був також прийнятий закон про заходи боротьби з комунізмом і його наслідками , який передбачав заборону КПГ, профспілки, введення цензури та ін.

Метаскас взяв курс на зближення з Німеччиною. Німеччина надала Греції позику в 350 млн. драхм. Суперництво між Німеччиною і Італією за Грецію було очевидним. Англія і Франція дали Греції гарантії незалежності і цілісності її території. Фашистська диктатура Метаскаса перешкоджала грецькому народові чинити опір агресивним планам фашистської Німеччини і Італії.

Таким чином, основною тенденцією економічного і соціально-політичного розвитку країн Центральної і Південної Європи (Австрії, Угорщини, Румунії, Албанії, Греції) у міжвоєнний період став відхід від демократичних процесів і утвердження в них авторитарних режимів. Причинами цього були невирішеність національного питання, економічні проблеми, економічний і політичний вплив Німеччини та Італії, страх правлячих кіл перед більшовизмом.

Стабілізація їх економік відбулася лише за умови іноземного кредитування. У зовнішній політиці вони в основному орієнтувалися на Англію і Францію (після Мюнхена – на Німеччину).

Література:

Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.

Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.

Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.

Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.

Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т.1-2.

Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.

Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.

История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.

История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т.1-2.

Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.

Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.

Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.

Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.

Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.

Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.

Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.

Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.

Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.

Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.