Австрія потрапила під повний економічний контроль з боку держав-кредиторів. Разом з тим, їх позика забезпечила проведення грошової реформи (замість крони ввели шилінг), стабілізацію економіки. Австрійська буржуазія відчула силу і не бажала більше миритися з претензіями соціал-демократів на політичне лідерство.

СДПА зі свого боку активізувала роботу по розширенню свого впливу на широкі верстви населення. Вона домоглась того, що стала найчисельнішою партією Австрії (500 тис. чол.) Лідером партії був О. Бауер. У підконтрольних партії вільних профспілках було 900 тис. чол. СДПА взяла курс на проведення політики “малих справ”. Такими малими справами було будівництво житла, участь у парламентських і муніципальних виборах, створення республіканського шуцбунду (загони робітничої самооборони) чисельністю в 100 тис. чол. та ін.

У 1924 р. Австрія була охоплена економічною кризою. Чимало промислових галузей працювали лише на 50% своєї потужності. Армія безробітних у 1927 р. нараховувала 300 тис. чол., що становило близько 30% усіх промислових робітників країни. Уряд з свого боку обмежував соціальне страхування, збільшував податки на предмети масового споживання та ін. Довоєнного рівня виробництва австрійська промисловість досягла лише в 1928 р.

Загальне загострення класової боротьби в країні супроводжувалось активізацією діяльності фашистів. 30 січня 1927 р. група фашистів у Шаттендорфі відкрила вогонь по робітничій демонстрації. Було вбито два чоловіки. Жандармерія почала пошуки зброї в антифашистів. Це була відкрита провокація реакційних сил.

6 березня 1927 р. Компартія Австрії звернулась до СДПА з пропозицією об’єднати зусилля в боротьбі проти наступу фашизму. Лідери СДПА відхилили пропозицію комуністів про створення єдиного антифашистського фронту.

27 квітня 1927 р. відбулися вибори в парламент. Дві буржуазні партії – Християнсько-соціальна і Великонімецька уклали виборчий блок виступили під гаслом “боротьби з марксизмом”. Вони набрали 1,7 млн. голосів, СДПА – 1,5 млн. голосів. Новий уряд Австрії знову очолив І. Зейпель, в який увійшли і лідери геймверу (союз захисту батьківщини).

Тим часом 14 липня 1927 р. у Відні завершився суд над фашистськими вбивцями із Шаттендорфа. Суд виніс виправдувальний вирок вбивцям.

15 липня 1927 р. у Відні почалися стихійні страйки протесту, на вулицях з’явились барикади. Поліція спробувала їх придушити. Робітники у відповідь спалили Палац юстиції. За два дні зіткнень з поліцією у Відні було вбито 140 чол., у госпіталі було доставлено 1057 поранених.

17 липня 1927 р. керівники Соціал-демократичної партії і профспілки оголосили 24-годинний страйк протесту. 18 липня за вимогою Зейпеля і СДПА страйк був припинений. Лідери Компартії були арештовані, а їх газета “Роте фане” була закрита.

Робітничий рух Австрії після цього суттєво ослаб, сили фашистів серйозно зросли. Християнсько-соціальна партія почала кампанію за перегляд конституції з метою обмеження прав парламенту, де суттєво зросло число депутатів соціал-демократів. В квітні 1929 р. уряд Зейпеля через суперечки навколо змін в конституції пішов у відставку. Новим канцлером став Штрерувіц, потім Шобер (той, що розстріляв демонстрацію в Шаттендорфі). Цей уряд і здійснив перегляд конституції. У грудні 1929 р. зміни до конституції були внесені. Виборче право надавалося особам, які досягли 21 року (це обмежувало число виборців). Президента обирали всенародним голосуванням. Його права розширяли, надавши можливість розпускати парламент. Уряд призначався парламентом. Була узаконена корпоративна система. Економічна криза докотилася і до Австрії. У 1931 р. продукція металургійної промисловості складала лише 17%, потерпів крах найбільший банк “Кредите-нштальт”. Безробіття стало масовим явищем. Всього на цей час було 600 тис. чол. безробітних (кожний третій). В окремих місцях до 50% людей не мали роботи. Заводи зупинялися, обладнання демонтувалось або йшло на металолом – сумні реалії тих років.

Встановлення фашистської диктатури в Австрії було лише справою часу. Претендентами на це були гаймверівці і нацисти, які відповідно орієнтувались на Італію і Німеччину. На муніципальних виборах у квітні 1932 р. у Відні нацисти одержали 201 тис. голосів виборців замість 27 тис. у 1930 р.

У жовтні 1932 р. був сформований уряд Дольфуса, який орієнтувався на Італію. У нього увійшли представники Християнсько-соціальної партії, геймверу і ландбунду (партія заможних селян).

15 липня 1932 р. в Лозанні був підписаний протокол, за яким Австрія отримувала міжнародну позику розміром 300 млн. шилінгів строком на 20 років.

Нацисти Австрії (орієнтувались на Німеччину) ще більше активізувалися. У жовтні 1932 р. вони влаштували парад у Відні, який приймали Геринг і Рем. З приходом до влади в Німеччині фашистів наступ австрійських фашистів відбувався по усіх напрямках. У березні 1933 р. був розпущений парламент, введений закон про надзвичайні повноваження уряду. 26 травня 1933 р. знову була заборонена Компартія Австрії. У червні 1933 р. була формально заборонена Націонал-соціалістична партія (гітлерівські агенти в Австрії). Усі ці заходи були доповнені 40 надзвичайними декретами.

Тоді ж у березні 1933 р. уряд Дольфуса видав декрет про створення концтаборів для утримання там політичних опонентів. СДПА намагалась дійти компромісу з урядом Дольфуса щодо стабілізації внутрішньополітичної обстановки, маючи за собою солідну підтримку робітничого класу Австрії, шуцбунду.

Уряд Дольфуса вирішив завдати соціал-демократам і шуцбунду нищівного удару. 12 лютого 1934 р. у Лінці поліція робила обшуки в робітничих кварталах. В одному із робітничих будинків