12 травня 1926 р. Генеральна рада заявила про припинення загального страйку, мотивуючи це тим, що шахтарі немов би уже домоглись успіху у своїй боротьбі. Розлад у ряди страйкарів було внесено. Одні припинили страйк, інші – продовжували страйкувати.

Уряд перейшов у наступ, перш за все, проти активних учасників страйку, почалися масові звільнення їх з роботи. У повну бойову готовність були приведені збройні сили. 11 травня 1926 р. Верховний суд визнав страйк незаконним. Окремі групи страйкарів трималися аж до грудня 1926 р. Однак їх боротьба була уже приречена на поразку. Загальний страйк 1926 р. став найбільш крупним класовим зіткненням в Англії за усі післявоєнні роки.

Свою перемогу над страйкарями уряд прирівнював до перемоги над Німеччиною у Першій світовій війні. У страйку взяло участь 40% всього населення країни, не працювали 99% залізниць, метро, не виходили газети. І, не дивлячись на це, робітники не вибороли в уряду нічого.

Після поразки страйку в Англії настав період різкого посилення консервативних сил. Уже в 1927 р. парламент прийняв закон “Про промислові конфлікти і тред-юніони”. Згідно цього закону участь у страйку прирівнювалась до злочину. Разом з тим Генеральна рада тред-юніонів звернулась до підприємців з пропозицією “спільними зусиллями сприяти підвищенню конкурентної сили британської індустрії на світових ринках”.

Цю ідею підтримав мільйонер А. Монд. Співпраця профспілок і роботодавців у проведенні раціоналізації промислового виробництва одержала назву “мондизму”. Це і було реалізацією політики соціального партнерства в Англії. Проте результати її були слабкими. З 1926-1929 рр. частка Англії у промисловій продукції капіталістичного світу скоротилась з 14,8% до 9,8%. Доля США відповідно зросла з 37,9% до 44,1%.

На чергових виборах до парламенту 30 травня 1929 р. перемогу одержали лейбористи. Вони здобули 287 мандатів, консерватори – 260, ліберали – 59. Результати виборів означали, що Ліберальна партія остаточно втратила всяке політичне значення. Ідеї лібералізму про вільну торгівлю, свободу підприємницької діяльності не були актуальними. Монополістичний капіталізм ґрунтувався на дещо інших засадах.

Другий лейбористський уряд знову очолив Р. Макдональд (уряд працював з 28 червня 1929 – серпень 1931 р.). Лейбористи мали намір підвищувати зарплату працюючим, відмінити антипрофспілковий закон і ін. Одразу ж було утворено міністерство по боротьбі з безробіттям. Його очолив один із лідерів Лейбористської партії Томас.

У 1930 р. Великобританія вступила в економічну кризу, яка продовжувалась до середини 1932 р. Об’єм промислового виробництва скоротився до 82,5% порівняно з 1929 р. У 1931 р. число безробітних сягнуло 3 млн. чол. Видобуток вугілля впав з 258 до 208 млн. т у 1933 р., чавуну – з 7,5 до 3,5 млн. т (як 70 років тому), суднобудування – з 1,522 тис. т до 133 тис. т.

В умовах всеосяжної економічної кризи лейбористи не могли виконати своєї передвиборної програми. Навпаки, була знижена зарплата робітників, зменшена допомога по безробіттю, не був відновлений 7 годинний робочий день для шахтарів, зберігався антипрофспілковий закон від 1927 р. Все це підірвало довіру виборців до лейбористів. Ситуація для лейбористів ще більше ускладнилась після прийняття урядом у 1931 р. закону про аномалії (про позбавлення допомоги безробітним одруженим жінкам). Розпочалися страйки, голодні походи безробітних та ін. Зросла недовіра до фунта із-за послаблення його ваги, мав місце посилений процес відпливу капіталів у США. 23 серпня другий лейбористський уряд пішов у відставку.

24 серпня 1931 р. лідер лейбористів Р. Макдональд сформував новий “Національний уряд” з консерваторів, лібералів і націонал-лейбористів (за це Макдональд був виключений з Лейбористської партії). Внутрішня політика коаліційного уряду полягала в подальшому згортанні соціальних програм. Була скорочена допомога по безробіттю на 10%, введені заощадження на утримання уряду, королівської сім’ї. Зарплата прем’єра була скорочена на 20%, королівські витрати – на 10%.

Восени 1931 р. відбулися дострокові вибори в парламент. Коаліція із консерваторів і лібералів одержала 472 мандати проти 46 у лейбористів. Наступ на соціальні здобутки робітників посилився. Одразу ж був прийнятий закон про неправильну видачу страхових сум по безробіттю, закон про перевірку нужденності (в народі його називали: про перевірку холодильників).

На цьому етапі робітничий рух в Англії мав такі ознаки, як масовість учасників демонстрацій, зіткнення демонстрантів з поліцією, вимоги робітників про негайну відміну закону про перевірку бідних, про аномалії (одружені жінки на свою підтримку зібрали 1 млн. підписів). Кульмінаційним моментом у боротьбі робітників за свої права був похід голодних на Лондон в 1932 р.

Із середини 1932 р. англійська економіка почала повільно виходити з кризи. У 1934 р. обсяг промислового виробництва досяг рівня 1929 р. При цьому значно швидшими темпами зростали нові галузі англійської економіки (авіаційна, хімічна, автомобільна, електромашинобудівна). Інтенсивно велось житлове будівництво. Посилено розвивалась воєнна промисловість. Старі галузі промисловості, такі як вугільна, суднобудівна і текстильна, перебували в стані занепаду. Збереглося на рівні кризових років і безробіття.

Дві причини сприяли пожвавленню в англійській промисловості – посилений розвиток воєнної галузі промисловості і протекціонізм. До того ж світові ціни