Повернувшись до Лондона, Бруно не втрачає надії й береться знову за написання книг. За два роки він написав пращ «Про причину, початок і єдине», «Про нескінченне. Всесвіт і небесні тіла». «Вигнання торжествуючого звіра» та ш У цих книгах Бруно досяг не тільки майстерності мислителя, але й професійно зумів обробити тексти У книгах Бруно межують іронія та героїчна наснага, віра у вічні ідеали людяності й обов'язкову перемогу справедливості Мислитель зауважував на сторінках своїх книг «Істина є їжа кожної істинно героїчної душі, прагнення до істини — єдине заняття, гідне героя»

Арешт і страта Джордано Бруно

Бруно не приховує своїх переконань, намагаючись донести істину до всіх мислячих людей Щоб його справа не вмерла, він знайомиться, опинившись у Венеції, із якимсь патрицієм і бере його в учні Патрицій, знаючи про здібності свого вчителя, намагається одержати від нього магічні знання Однак його надії залишаються марними, адже Бруно не був магом Розчарувавшись, патрицій наводить на вчителя агентів інквізиції Бруно «арештовують, кидають у в'язни цю, а «улюблений» учень пише й пише на колишнього вчителя доноси

Бруно намагається захистити себе та своє вчення Він стверджує, що вчить нескінченності Всесвіту як результату дії нескінченної Божественної сили, тому Що для Божества не можна було обмежитися створенням кінцевого світу Воно Може постійно творити нові світи Бруно був переконаний, що існує нескінченна безліч світів, подібних до нашої Землі, яку він уявляв собі, як і Піфагор, у вигляді небесного тіла, схожого на Місяць, планети й інші зірки Він не сумнівався, що всі вони населені, а їхня нескінченна безліч "у безмежному просторі Утворює Всесвіт. І саме там існує «загальне Провидіння», завдяки якому все живе, росте й рухається Бруно називає «загальне Провидіння» «свідомістю» й розуміє його двояко- по-перше, він дає йому назву «природи», на зразок того, як виявляється душа в тілі, тобто одночасно в цілому й у кожній окремій частині Але у свідомості є ще інша форма, яка непідвладна людському розумінню.

Святий Дух для Бруно — це душа Всесвіту. Саме від нього виникає життя й зароджуються душі. Душу неможливо знищити, тому що вона вічна, зрештою, як і плоть. Життя для мислителя є розширенням живої істоти, а смерть — зворотним процесом, стисканням.

На допитах Бруно намагався пробитися до свідомості інквізиторів і довести, що його вчення — то думки філософа, який намагається розгадати таємниці Всесвіту, і до церкви його думки не мають ніякого відношення

Бруно постійно допитують. Філософ не намагається відвести суддів від істини, торкається тільки розмов про церковні догмати. Він розуміє, що його спроби розповісти про новий погляд на існування Всесвіту неминуче приведуть його на багаття Інквізиція не вірить Бруно та вкотре попереджає його про неприємні для нього наслідки, якщо буде викрита брехня підсудного.

Судді чимраз більше погрожують, і Бруно нічого не залишається, як визнати всі свої «помилки» щодо церковних догматів і благати суддів дати йому шанс їх виправити Мислитель просить дозволити йому повернутися до церкви й вимолити собі прощення.

Проте венеціанська інквізиція не наважується винести остаточний вирок Бруно, тому вона передає свої повноваження Римській інквізиції.

27 лютого 1593 р. Бруно перевозять до Рима. Тут йому вішають клеймо вождя єретиків. Джордано Бруно намагається й у Римі повторити «венеціанське зречення» Але судді вирішили випробувати характер мислителя. Шість років в'язниці виснажили Бруно На щоденних допитах інквізитори жадали від філософа повного зречення власних поглядів. Часто на допитах фігурувало питання: чи може світло служити пітьмі, не загинувши? Бруно все-таки не зміг зректися самої суті своїх поглядів. Філософ згоден був піти на поступки, але тільки щодо церковних поглядів.

Бруно зізнавався у своїх передсмертних записах, що боровся він хоробро, але його фізична сутність не змогла встояти. Однак дух його виявився незломленим. Тому записи закінчуються наступними рядками: «Є люди, у яких любов до божественної волі така велика, що їх не можуть похитнути ніякі погрози або залякування. Той, хто піклується ще й про свою плоть, не може почувати себе в спілкуванні з Богом. Лише той, хто мудрий і доброчесний, може бути цілком щасливим, тому що він більше не відчуває страждань». Джордано Бруно зрозумів перед смертю свої помилки й відмовився від колишніх зречень.

20 січня 1600 р. було проведено заключне засідання в справі Бруно. Незабаром філософ був відправлений до палацу великого інквізитора Мадручі, де відбулася церемонія позбавлення священного сану. Бруно був відлучений від церкви. Тепер церква була над ним не владна, тому Бруно передали світській владі, щоб вона винесла вирок. За вироком Бруно повинні були піддати «найбільш милосердному покаранню без пролиття крові», тобто, говорячи простими словами, спалити живцем.

Бруно нічим не виявляв свого занепокоєння Імовірно, він скорився своїй долі й вважав себе впевненим .у своїй правоті, був переконаний у тому, що наступні покоління приймуть його думки

12 лютого вирок повинен був бути виконаний Однак інквізиція вирішила почекати, щоб Бруно почав вимолювати в них прощення. Усі їхні надії виявилися марними. Бруно лише зауважив: «Я вмираю мучеником добровільно й знаю, що моя душа з останнім подихом піднесеться в рай».

Коли настало 17 лютого