Реферат на тему:
Двірські перевороти 18 століття
Воцаріння Катерини відкрило собою двірські перевороти середини XVIII в. У травні 1724 р. у головному храмі Росії - Успенськ соборі Московського кремля - відбулася церемонія коронування чоловіки першого російського імператора. Французький посол Ж.-Ж Кампредон повідомляв у Париж: «Дуже й особливо примітно те, що над царицею зроблений був, проти звичаю, обряд помазання так, що цим вона визнана правителькою і государинею після смерті пануючи, свого чоловіка».
Майже необмежений вплив на Катерину, зовсім не здатну до державної діяльності, робив Меншиков. Його і Катерину зв'язувала давня дружба; на думку багатьох істориків, вони просто потребували допомоги один одного, щоб протистояти своїм ворогам. Меншиков став фактичним правителем Росії.
Царювання Катерини продовжувалося недовго - до своєї смерті 5 травня 1727 р. Це була слабка правителька, що жила, за словами В.О. Ключевского «благополучно і навіть весело, мало займалася справами, розпустила керування».
Боротьба за владу в придворних угрупованнях усе більш розпалювалася. При імператриці була заснована Верховна таємна рада із широкими повноваженнями, що обмежують царську владу (8 лютого 1726 р.), що став свідченням «безпорадності» Катерини 1. Він одержав великі повноваження: рада одержала право призначати вищих чиновників, відати фінансами, керувати діяльністю Сенату, Синоду і колегій. До складу Верховної таємної ради ввійшли А.Д. Меншиков, П.А. Толстой, Г.И. Головкин, Ф.М. Апраксин, А.И. Остерман і найбільш видний представник старої знаті Д.М. Голицин. Визнаючи за радою роль реального уряду країни, варто підкреслити, що він складався при особі імператриці. Самі «верховники» визнавали, що рада є імператорським, оскільки Катерина в ньому «президентство керує», а їхній борг - «токмо Ея величності до полегшення» служити. Верховна таємна рада була чисто «абсолютистським органом» і вів свій родовід від негласних рад Петра 1 - саме в Петра народилася думка про створення невеликого по складу, більш гнучкого, чим Сенат, постійного органа. Його створення відповідало задачі зосередження влади в руках абсолютного монарха. Ту ж ціль переслідувала при Катерині перебудова роботи колегій (скорочення штатів, тенденція до єдиноначальності), місцевого державного апарата. Указом від 15 березня 1727 р. пропонувалися «як надвірні суди, так і всіх зайвих управителів і канцелярії і їхньої контори, камериров і земських комісарів і інших тому подібних зовсім залишити, а покласти всю розправу і суд як і раніше на губернаторів і воєвод». Катерина 1 розпорядилася вивести армійські полки «з вічних квартир» і розселити їхній подгородними слободами. Міра ця, безсумнівно, полегшувала положення селян, оскільки зміст полків лягало, за словами Ключевского, «важким і образливим тягарем» на село; постійно «у солдатів з мужиками» случалися «незгоди».
Найближчою опорою трону з'явилися гвардійські полки, дворянські по складу. Вони представляли ту реальну збройну силу при дворі, що могла сприяти і зведенню на престол, і скиненню царів. Тому правителі всіляко намагалися заручатися підтримкою гвардії, обсипали її знаками уваги і милостями.
Перед смертю імператриця призначила своїм спадкоємцем Петра Олексійовича. Цього призначення вимагали члени Верховної таємної ради, Синоду, президенти колегій, гвардійці. Зокрема А.Д. Меншиков ще в 1726 р. таємно перейшов на сторону сина царевича Олексія, задумавши женити його на своїй дочці. У надії на збереження свого головного положення А.Д. Меншиков не перешкоджав князям Довгоруким і Голицин, коли вони посадили на престол 12-літнього онука Петра 1 (сина царевича Олексія) - Петра 2 (1727-1730). Меншиков задумав женити Петра 2 на своїй дочці. Але його обійшли Довгорукі, що більше процвітали в справах сватовства химерного молодика в короні: Петро 2 зробив пропозицію однієї з княжен Довгоруких. З воцарінням Петра Олексійовича Меншиков зумів стати єдиним опікуном хлопчика-імператора і, по - істоті, регентом держави. Однак незабаром князь важко занедужав, чим не сповільнили скористатися його недавні соратники, а тепер вороги, незадоволені надзвичайним посиленням влади Меншикова, - у першу чергу, Остерман і Долгоруковы. За п'ять тижнів хвороби князя вони змогли схилити Петра на свою сторону. 8 вересня Меншикову повідомляють розпорядження Верховної таємної ради про домашній арешт, а потім і указ імператора про позбавлення його чинів і нагород і посиланню. Меншиков був зміщений із усіх посад, позбавлений свого величезного стану і разом із сімейством засланий у Сибір.
Схильності до державних справ Петро 2 не виявляв, зате жагуче захоплювався полюванням, собаками, гульбами. За словами одного історика, у цей час головною державною установою була псарня.
Але невдача осягла і Довгоруких. Незадовго до весілля Петро 2 занедужав віспою і помер. Перед «верховниками» (так називали членів Верховної таємної ради) знову виникла проблема престолонаследия.
Після закулісної боротьби вирішено було зрадити російську корону племінниці Петра 1, дочки його старшого брата Івана - Ганні Іванівні.
Ганна Іванівна була вдовствующей герцогинею курляндской і жила в Митаве. Верховники намірилися обмежити самодержавну царську владу і разом із запрошенням на престол направили Ганні Іванівні секретні «кондиції» (умови), складені в дусі конституційної монархії. Згідно «кондиціям», майбутня імператриця зобов'язувалася без узгодження з Верховною таємною радою не призначати вищих посадових осіб, не вирішувати питань про війну і світ, не розпоряджатися державними фінансами й ін. Тільки після того як Ганна підписала їх, їй дозволили зайняти престол. У Москву на торжества з нагоди весілля, що передбачалося, Петра 2 з'їхалися багато дворян з різних місць Росії. Як ні намагалися верховники сховати свій план обмеження царської влади, про це стало відомо широким шарам дворянства,