Поряд з інтенсивним видобутком золота на Уралі почалося діяльне просування геологорозвідувальних робіт на схід. У 1840 р. була відкрита система золотих копалень на півночі Єнісейського округу, у 1873 р. — у Забайкаллі й далі на сході. До відкриття сибірського золота головним золотопромисловим центром Росії вважався Урал. З відкриттям і початком розробок родовищ у Сибіру центр золотопромисловості просунувся до Алтаю, річок Лена й Амур. До початку XX ст. у Сибіру видобувалося 70 % золота країни. До цього часу розвідали й офіційно зареєстрували понад 2000 золотовмісних родовищ. У Сибіру золото зустрічається як у корінних родовищах, так і в розсипних. Однак 92 % видобутку припадало на розсипне золото, тому що великі запаси цього виду робили збитковими розробку корінних жильних родовищ.

Ще в першій половині XIX ст., щоб залучити в золотодобувну промисловість додаткові капітали, російський уряд надав галузі істотні пільги. Ці заходи дали результати, і видобуток золота почав помітно збільшуватися. Розвиток золотопромисловості сприяв підйому інших галузей господарства. Ця галузь стала провідною в Сибіру. Вона сприяла розвитку шляхів сполучення, давала роботу не тільки робітникам, які були безпосередньо зайняті на видобутку металу, але й тим, хто був зайнятий у супутніх сферах. Виник вигідний збут сільськогосподарської продукції, пожвавилися землеробство й скотарство на землях, що прилягали до золотоносних районів. Збільшення золотодобування стимулювало торгівлю та сприяло створенню торговельних і культурних центрів.

У 1890—1900 pp. у зв'язку з переходом Росії до золотомонетного стандарту уряд прийняв рішення про додаткові пільги для золотодобувної промисловості. Наприклад, для заохочення технічного переозброєння був опублікований закон про безмитний ввіз золотодобувного устаткування й деталей до нього. У цей час почалася широка модернізація золотодобувної промисловості Росії. Потрібно було мобілізувати капітали, розширити виробництво, запровадити нову техніку, обладнати золотодобування драгами й іншим устаткуванням зі збагачення золотоносної руди.

Державним банком Росії були надані короткострокові кредити золотодобувним підприємствам. Заплановані перетворення галузі змушували сконцентрувати фінансові ресурси. Розрізнені самостійні рудники не могли цього зробити, у зв'язку із цим почали утворюватися акціонерні товариства, здатні мобілізувати великий капітал У 90-х pp. XIX ст. був сформований ряд акціонерних товариств, зокрема «Уралліт», «Амурська золотодобувна компанія» та «Саянське акціонерне товариство».

У 1896 р. було створене найбільше акціонерне товариство з видобутку золота — «Ленське золотопромислове товариство» («Лензолото»).

Ленські копальні стали відомими у зв'язку з розстрілом навесні 1912 р. царськими військами робітників-станкарів. Була ще одна сторона цієї справи. Відповідно до контракту від 4 січня 1909 р. англійська компанія «Лена Голд Філдс» придбала 67 319 акцій «Лензолота», одержавши право на володіння шостою частиною щорічного видобутку цього металу в Росії. З Лондона весь час приїжджали експерти й контролери, які вимагали збільшити видобуток й одержати від копалень, навіть не зважаючи на реальність, максимальну кількість дорогоцінного металу На копальнях, що знаходяться за сотні кілометрів від залізниці, у робітників була мізерна зарплата, до того ж вони жили в несприятливих побутових умовах. Копальні розроблялися хижацькими методами, а власники акцій у Великобританії одержували дивіденди — більше 20 % річних.

У зв'язку з важким матеріальним становищем 6 тис. робітників вирішили страйкувати. їхні вимоги були настільки мізерними, що «Лензолото» могло б їх задовольнити, навіть не відчувши втрат, але не бажало цього зробити протягом 2 місяців. У промислових і фінансових колах Росії того часу всі дуже дивувалися, чому компанія, у якої були такі величезні капітали, не захотіла витратити приблизно 1 млн руб., щоб задовольнити вимоги робітників. І це при тому, що за 2 місяці страйку було втрачено більше 6 млн руб. Керували «Лензолотом» із Лондона. «Лена Голд Філдс», розглянувши ситуацію, прийняла рішення повернути втрати грою на фондовій біржі. Коли дрібні власники акцій довідалися про ленські події, то відразу почали їх продавати, у той час як компанія скуповувала їх за низькими цінами. Однак, як тільки роботи на копальнях відновилися, курс акцій знову злетів, «Лена Голд Філдс» не тільки на сто відсотків відшкодувала втрати, але ще й заробила. Натомість російський уряд залишився в програші як в економічному, так і політичному плані.

У 1911 р. у Росії було видобуто 50 т золота, у 1912 р. у зв'язку зі страйком на ленських копальнях — лише 44 т.

Російським золотом завжди цікавилися іноземні держави. Велика кількість геологорозвідувальних експедицій з Великобританії, Німеччини, Бельгії працювали в азіатській частині Росії. Тільки протягом одного дня — 7 квітня 1907 р. — через Іркутськ пройшли п'ять іноземних розвідницьких експедицій. Знамениті копальні в Приамур'ї мали намір придбати американці Активно вели розробки золота в Сибіру також інші іноземні фірми. Серйозною проблемою для золотодобувної промисловості Сибіру стала робоча сила. У Приамур'ї, наприклад, місцевим жителям заборонялося працювати на підприємствах золотодобувної промисловості, щоб вони могли займатися сільськогосподарським виробництвом. Це змушувало золотопромисловців брати на роботу китайців, які артілями по 100—ISO чоловік переходили на російський беріг Амуру.

За їхньою допомогою та за певної підтримки представників іноземного капіталу була сформована підпільна мережа перекачування добутого золота за кордон. Золотопромисловець фактично віддавав копальню на відкуп китайській артілі, одержував заздалегідь обумовлену частину видобутого металу, а на інше закривав очі. .Золото міняли на горілку, що вироблялася на маньчжурському березі й переправлялася на копальні. Назад скупники везли золотий пісок. Цей вантаж постачали в Китай, а потім у Сінгапур, де в лабораторіях пісок переплавляли в злитки, які вже