Тільки на копальнях Приамур'я щороку добувалося приблизно 8 т золота, а реєструвалося приблизно 3 т. Інше нелегально вивозилося за кордон.

Уже в 1913—1914. pp. у російських районах на сході Уралу з'явилися сотні німецьких скупників золота Вони пробиралися в найвіддаленні райони й закуповували золото безпосередньо на копальнях Для цього їм німецькі банки видавали значні кредити Щоб одержати кредит, було потрібно лише взяти доручення від консула або від кого-небудь із німецьких підданих Якщо доставлялося 20 кг золота, то була ймовірність одержання кредиту для того, щоб відкрити власне підприємство

Наприкінці 90-х pp. XIX ст в Америці у зв'язку з відкриттям найбагатших запасів золота на Алясці виникла чергова «золота лихоманка» Фахівці гірської справи справедливо вважали, що аналогічні родовища є й на російській Чукотці. Почали побоюватися, що американці в пошуках золота можуть рушити через Берингову протоку. Уряд Росії оголосив Чукотку закритою зоною для приватного золотого промислу. Однак історії відомі десятки прикладів, коли там порушувався закон

Якщо на початку XIX ст частка Росії у світовому видобутку золота складала менше 1 %, го в середині XIX ст. склала ледве не половину. До цього часу Росія стала основним виробником золота у світі. Однак тривало це недовго. Уже в наступні десять років частка російського золота зменшилася до 12—13 %. Таке падіння можна пояснити не зниженням видобутку, що продовжував збільшуватися, а відкриттям і розробкою родовищ в Америці, Африці й Австралії.

За рівнем технічного оснащення золотодобувна промисловість Росії не поступалася, а в ряді випадків і перевершувала американську, тим більше австралійську й Південно-Африканську. Відомо, що на російських рудниках використовувалися алмазні бури, на копальнях застосовувалася система термічної обробки руди й зимове промивання золота. Діяли гідроелектростанції, енергія яких застосовувалася не тільки для виробництва, але й для побутових потреб. У 1910 р. на сибірських копальнях експлуатувалися 40 сучасних для того часу драг На початку 1914 p., тобто напередодні Першої світової війни. Росія мала в Держбанку золотий запас у 1312 т, займаючи третє місце у світі після США та Франції.

383 т золота, разом із золотом у сховищах Держбанку, у вигляді золотих монет було виявлено на руках у населення. До того ж Великобританія, Франція й Росія напередодні Першої світової війни сформували в Лондоні спеціальний золотий запас для того, щоб надавати військові кредити союзникам у війні з Німеччиною. Росія передала англійцям 498 т золота, із яких 58 т були продані, а інші 440 т вважалися забезпеченням позик. Відразу ж після початку війни уряд Росії намагався вилучити з обігу золоті монети, однак населення цього не хотіло. У результаті напередодні Лютневої революції 1917 р. станом на 1 січня 1917 р у населення у вигляді монет залишалося всього 337 т золота.

За офіційними звітними даними за період з 1719 по 1917 р. у Росії було видобуто з надр і надійшло в державну скарбницю від державних і приватних промислів, а також окремих старателів 2,9 тис. т золота, у тому числі 90,7 % у результаті видобутку з розсипів; 8,8 % — із рудників; 0,5 % було виплавлено в результаті побіжного видобутку з інших комплексних руд.

Доля золотого запасу Росії

На початку Першої світової війни російська армія була поставлена перед необхідністю відступати й покинути окремі західні губернії. Німці підступили до Петрограда Потрібно було будь-що-будь зберегти державний золотий запас, який знаходився в Петрограді в коморах губернських контор Державного банку. Було прийняте рішення евакуювати золото в далекі від фронту тилові міста.

У 1915 р. почалася евакуація державних цінностей з Петрограда до Казані й Нижнього Новгорода. Після революції до Казані перевезли золото з Воронежа, Тамбова й Самари, Курська, Могильова, Пензи й ін.

Щоб чітко уявити собі наступні зміни в долі золотого запасу Росії, потрібно загалом відродити в пам'яті основні військово-політичні події у країні в 1918— 1920 pp.

Після революції 1917 р. були обрані Установчі збори, до обов'язків яких входило вирішення основних питань державного життя. Більшість голосів одержали есери (Демократична партія соціал-революціонерів). Комуністи були в меншості. Установчі збори не затвердили декрети Радянської влади.

Після першого ж засідання в січні 1918 р. комуністи закрили збори. Тоді депутати Установчих зборів переїхали до Самари та створили буржуазно-демократичний уряд — Комітет членів Установчих зборів (Комуч), що очолив боротьбу з Радянською владою.

У березні 1918 р. Радянський уряд уклав у Бресті з Німеччиною та її союзниками кабальний мирний договір, відповідно до якого від Росії відійшла значна територія Європейської частини країни, і Росія була зобов'язана виплатити Німеччині контрибуцію в 246 т золота. Есери були категорично не згодні з таким мирним договором.

У Першій світовій війні на боці Росії воювали частини чехословацького корпуса, які нараховували 45 тис. бійців. Вони воювали за звільнення Чехословаччини від австро-угорської окупації й не були згодні з Брестським договором. Командування корпуса домовилося з Радянським урядом, що корпус через Владивосток перейде у Францію й разом з іншими військами Антанти продовжуватиме брати участь у війні з Німеччиною та її спільницею Австро-Угорщиною за незалежність своєї Батьківщини. До літа 1918 р. військові ешелони чехів розтяглися по всій лінії залізниці між Сизранню, Пензою, Новосибірськом, Омськом й Іркутськом.

На чолі корпусу стояв демократично настроєний орган — Російське відділення чехословацької національної ради. Чехословацькі керівники спільно з майбутнім президентом Т. Масариком у відповідь на настійну