Перші спроби повернути це золото були здійснені відразу ж у грудні, щоб розрахуватися за військові постачання. Цінності не вдалося-повернути, а Р. Ілзоме виїхав з Маньчжурії, нічого не сказав російським партнерам про долю переданого йому на зберігання золота.

У лютому 1920 p., у ті дні, коли Уссурійське козаче військо йшло з Хабаровська, полковник Савицький і військовий старшина Клок забрали з місцевого відділення банку 38 пудів, тобто більше 600 кг, золота Й передали його під розписку командирові японського піхотного полку полковникові Суті Останній видав розписку про прийом золота.

До евакуації японца із Хабаровська золото було в генерала Ямаді, який потім передав його на зберігання в японський «Чосен банк». У жовтні 1922 p., коли японці евакуювалися з Росії, золото виправили до японського міста Симоносекі.

Генерали Семенов, Петров і Подтягін у 20—30-х pp. пробували через суд повернути передане японцям золото. їх підтримали ліберальні кола керівних партій Японії. Вони обвинуватили колишнього військового міністра, а потім прем'єр-міністра Угакі у використанні російського золота для фінансування своєї консервативної партії. У цих колах відбувалася непроста політична гра проти генералів Квантунської армії.

Японський суд знайшов у банках країни російські золоті активи, але задовольнити позов генералів відмовився, спираючись на відсутність офіційних повноважень для того, щоб розпоряджатися державним золотом. Існують докази того, що золото Роси японський уряд використовував у міжбанківських операціях.

У 194S р. американська військова адміністрація ліквідувала «Йокогама слеші банк» і «Чосен банк» як пособників японського мілітаризму, однак їхнім спадкоємцем став створений американською окупаційною адміністрацією «Бенк оф Токіо», який злився з «Міцуба-бенк» і виявився в першій десятці найбільших банків світу.

Ще в 1922 р. на всесвітній Генуезькій конференції, коли більшовики домагалися дипломатичного визнання в Заходу, то використовували наявні дані про привласнене державами Антанти золото з запасів, що були на зберіганні в Казані. На конференції піднімалося питання про визнання Радянською Росією довоєнних царських боргів. Росія наполягала на тому, щоб повернути й зарахувати для погашення боргу царське золото, що опинилося за кордоном. Російська делегація оцінювала це золото в 21S млн золотих монет, не враховуючи 60 млн, що уряд адмірала О. В. Колчака передав фірмі «Синдикат» й іншим приватним банкам для одержання кредиту на закупівлю зброї. Після пред'явлення претензій вирішили це питання відкласти на потім.

Доля російського золота й інших цінностей цікавила багатьох колишніх державних діячів і вчених-істориків. Здійснював спроби визначити їхню вартість і колишній керівник фінансів Далекосхідної республіки О. І. Погребецький.

На основі даних О. І. Погребецького і власних пошуків колишній міністр фінансів білого уряду В. І. Моравський підготував довідку про наявність російського золота за кордоном. Ця довідка була виявлена в архівах Гуверівського інституту війни, революції й миру в Каліфорнії. Використовуючи ці документи й результати власних досліджень, російський учений М. К. Аблажей і американський учений М. В. Моравський (син колишнього міністра) склали й опублікували в 1996 р. інформацію, у якій довели, що уряд О. В. Колчака в жовтні 1919 р. депонував 81,5 млн руб. золотом, основна частина якого була використана для оплати озброєння. Залишок складав, за повідомленнями емігрантської преси, приблизно 12—14 млн руб. золотом.

У китайському місті Цинцикар генерал-губернатор заарештував у 1920 р. 350 тис. руб. золотом, а митниця китайського міста Харбін знайшла 6 березня 1920 р. 316 тис. золотих карбованців.

Що ж трапилося з тією частиною золота, що зберігалася в Нижньому Новгороді? Його доля була пов'язана з мирним договором, який у березні 1918 р. Росія уклала з Німеччиною. Цей договір в історії мав назву «Брестський мир». Була укладена секретна угода, за якою Росія, що втратила за договором Білорусь, Україну, Прибалтику й частину Польщі, зобов'язана була виплатити контрибуцію в розмірі 245 564 кг золота.

У вересні 1918 р. 93 т 536 кг були віддані Імперському банку Німеччини. Відправлення з Нижнього Новгорода до Берліна іншої частини золота були призупинені у зв'язку з революцією в Німеччині. Незабаром Брестський договір і угода до нього були Росією денонсовані.

Після поразки Німеччини в Першій світовій війні російське золото потрапило до рук французької армії. Командування окупаційних військ дійшло висновку, що це трофей Франції, але інші країни-переможниці з цим не погоджувалися. У результаті переговорів вирішили депонувати 93,5 т золота у французькому банку під контролем Великобританії, Франції та США. Згодом Великобританія та США перестали цікавитися цим золотом. При укладанні в червні 1919 р. договору між країнами-переможницями в Першій світовій війні й Німеччиною в його текст була включена стаття 259, де зазначалося, що золото в кількості 93,5 т належить Російській державі й зараз передається на зберігання у Францію. Вартість цього золота за сучасними цінами склала б більше 1 млрд дол.

У 1963 p. статус цього золота юридично й фактично підтвердився договором на рівні урядів СРСР і Франції. Із цього золота 45 т російська сторона погодилася віддати для погашення старих російських боргів на користь Франції.

Недавно була утворена експертна рада, що спільно з акціонерним товариством «Російське золото» досліджує документи, пов'язані із царським золотом, яке знаходиться за кордоном.

У пресі вже була інформація про те, що тимчасовий буржуазний російський уряд, який керував країною в лютому—жовтні 1917 р., переправив до Швеції для закупівлі військового спорядження 3,7 т золота, що коштує за сучасними цінами близько 45 млн дол.