Держава й право в їх співвідношенні та взаємодії

Право — це система встановлених і визнаних державою норм, що регулюють суспільні відносини, формально закріплюють міру свободи, рівності й справедливості відповідно до волі населення .країни та забезпечуються всіма заходами легального державного впливу.

Традиційно в науці щодо питання про співвідношення держави та права розрізнялися два підходи. Перший — методистський, що виходив із пріоритету держави над правом. Відповідно до цього підходу, право розглядалося як продукт державної діяльності, як її .(держави) наслідок. Такий підхід був поширений у вітчизняній юридичній літературі. Вважалося, наприклад, що право знаходиться в підлеглому відношенні до держави. Фактичною умовою для нього підходу була політична практика, схильна бачити в праві якийсь придаток держави. Теоретичною передумовою було формально-догматичне ставлення до поняття права як сукупності норм, видаваних державою.

Інший погляд на співвідношення держави та права затвердився в руслі природно-правових поглядів. Прихильники так званої школи природного орава вважали, що, крім права, яке встановлює держава, існує природне право, властиве людині від народження. Це право на життя, свободу, рівність тощо і отже, природне право (сума природних, вічних, невідчужуваних і незмінних прав людини) — це вище право щодо діючого права (закони, звичаї, прецеденти), це право, що втілює в собі розум і вічну справедливість. У рамках цієї теорії розділяються право й закон

Існує й третій погляд на розглянуту проблему, що дозволяє певною мірою інтегрувати погляди прихильників зазначених позицій і одночасно уникнути крайностей в оцінці зв'язку держави та права.

Відповідно до нього підходи зв'язок між державою й правом не має настільки однозначного причинно-наслідкового характеру держава породжує право або з права народжується держава. Він (зв'язок) видається складнішим і має характер двосторонньої залежності: не можуть існувати поодинці, а отже, між ними існує функціональний зв'язок.

Розглянутий підхід дозволяє в такий спосіб виявити глибинні зв'язки між державою й правом, уникнути однобічності, зрозуміти, .що надає право державі, і одночасно з'ясувати істинну роль держави в забезпеченні права. Аналіз залежностей має принципово важливе значення для всієї суспільної практики.

Визнання двостороннього характеру зв'язку між державою й правом дозволяє виключити питання в дусі вузьконорматинного підходу до розуміння права («право виходить від держави» і т. п.). Одночасно ори ньому підході роль держави щодо права не нівелюється, як це «наливає з деяких концепцій так званого широкого праворозуміння. Державний нігілізм такою ж мірою небезпечний, як нігілізм правовий. Зв'язок держави та права видається іншим: держава не породжує право, не створює його, а є, з одного боку, залежною, підлеглою йому силою, а з іншого — могутнім засобом, що підтримує й підсилює міць права, його потенціал у суспільній системі. Держава використовує право як засіб керування суспільними процесами, але лише тією мірою, якою саме право їй це дозволяє.

Вплив держави на право

Держава є безпосереднім чинником встановлення й визнання правових норм і головною силою їхнього здійснення. Державна влада має конструктивне значення для самого буття права як особливого інституціонального утворення. Вона присутня в праві й ніби проникає в саму суть права.

Держава опікує право, використовує його потенціал для досягнення цілей державної політики. Одночасно вплив держави на право не слід абсолютизувати й розглядати в дусі етатистських («державницьких») поглядів, що визнають право тільки інструментом (засобом) держави, її ознакою або атрибутом. Не тільки держава, але й право має відносну самостійність, власні, внутрішньо властиві йому закономірності формування й функціонування, тобто право має щодо держави самостійне значення. Якщо припустимим є розглядати право як інструмент держави, то лише з зауваженням, що держава тією ж мірою є інструментом щодо права.

Найбільш відчутний вплив держави на право виявляється в сфері правотворення й правореалізації. Право формується за особистої участі держави. Однак держава не стільки формує право, скільки завершує правотворчий процес, надаючи праву певних юридичних форм (нормативний юридичний акт, судовий або адміністративний прецедент тощо). У цьому розумінні держава не є його (права) початковою, глибинною причиною. Держава створює право на інституціональному рівні. Причини ж виникнення права кореняться в матеріальному способі виробництва, характері економічного розвитку суспільства, його культурі, історичних традиціях народу та ін. Недооцінка цього принципово важливого положення призводить до того, що єдиним і визначальним джерелом права визнається державна діяльність. Саме в цьому й полягав основний недолік юридичного позитивізму. Держава визнавалася засновником права, у буквальному значенні вважалося, що вона творить право.

Навряд чи можна погодитися з поширеними в юридичній теорії поглядами, згідно з якими утворення права розглядається в повному відриві (ізольовано) від держави. Поза конструктивною діяльністю держави й без неї існування права як інституційного утворення неможливе. Разом із тим роль держави в правотворчому процесі досить специфічна. По-справжньому держава втручається в правотворчий процес лише на певних його стадіях. Звідси творча роль держави щодо утворення права полягає:

1. У здійсненні правотворчої діяльності. Держава відповідно до законів суспільного розвитку, закономірностей стихійного правотворення визначає потребу в юридичній регламентації тих або інших відносин (діяльності), визначає потребу в найбільш раціональній юридичній формі (закон, акт виконавчої влади й ін.) і засновує загальні норми, надані їм авторитетом державної влади формально-юридичного, загального характеру. Буквально це означає, що держава встановлює норми права (розпорядження загального характеру).'

2. У санкціонуванні державою норм, що не мають (не носять) прямого державного характеру. Для деяких правових систем такий спосіб «творення» права є переважним. Так, утворення мусульманського права характеризувалося саме тим, що держава санкціонувала тільки ті норми, що були вироблені