3. У визнанні юридично обов'язковими регуляторами поводження фактично сформованих й існуючих відносин і зв'язків (відповідних видів діяльності), унаслідок чого ці зв'язки й відносини одержують юридичне значення. Формується так зване звичайне та прецедентне право, визнаються загальні норми положення нормативних договорів.

Держава, таким чином, забезпечує розвиток усієї системи джерел права. Узгоджуючись із соціально-економічними потребами, політичною ситуацією в суспільстві, держава значною мірою впливає на вибір типів, державно-юридичних засобів забезпечення правомірного поводження. У цьому розумінні можна сказати, що держава керує правовим середовищем суспільства, забезпечує його відновлення відповідно до духу часу.

Досить значущою видається роль держави в забезпеченні реалізації права. Історичний досвід переконливо свідчить про те, що поза державою та без неї використання його ресурсів, здійснення правових установлень було б узагалі неможливим. Призначення держави саме й виявляється в тому, що вона своєю діяльністю покликана створювати фактичні, юридичні передумови для використання громадянами, організаціями наданих законом можливостей з метою задоволення найрізноманітніших інтересів і потреб. Активність держави — необхідна умова утвердження правових основ у суспільному житті. Держава зобов'язана виявляти цю активність, інакше вона не відповідатиме своєму призначенню, унаслідок чого державна влада втрачає легітимний характер.

Держава забезпечує охорону права й правових відносин. Державний вплив є постійно існуючою гарантією, якою підкріплюється право. За ним завжди стоять сила й авторитет держави. Уже сама загроза державного впливу охороняє право. У такий спосіб усталюється правопорядок, створюється режим найбільшого сприяння для конструктивних дій соціальних суб'єктів.

Держава, отже, сприяє поширенню права в соціальному просторі, вона ставить за обов'язок учасникам суспільних відносин діяти згідно з правом, виключати протиправні підходи в досягненні суспільно значущих результатів.

Безсумнівно, об'єктивно існують межі впливу держави на право. І, насамперед, це обумовлено регулятивним потенціалом самого права, можливостями держави, її структур забезпечити дію права в певних соціально-економічних і політичних умовах. Держава не може також використовувати право в протиріччі з його справжнім призначенням. Важливо є науково обґрунтована, ефективна юридична політика держави, що дозволяє найбільш раціонально та в інтересах суспільства використовувати правовий інструментарій.

Вплив права на державу

У спеціальній літературі проблемі впливу права на державу приділено мало уваги. Разом із тим держава має потребу в праві не менше, ніж право в державі. Залежність держави від права виявляється у внутрішній організації держави та в її діяльності.

1. Історичний досвід доводить, що для свого існування держава, як організація, має потребу в праві. Право оформляє структуру держави й регулює внутрішні взаємини в державному механізмі, взаємини між його основними ланками. За допомогою права закріплюються форма держави, улаштування державного апарата, компетенція державних органів і посадових осіб. Право створює юридичні гарантії проти можливої узурпації влади однією з гілок влади. Таким чином, відносини між державними структурами набувають правового регулювання, перетворюються на правовідносини.

За допомогою права визначаються місце, роль, функції частин державного механізму, їхня взаємодія з іншими органами й населенням. Упорядковуючи всередині організовані зв'язки держави, право дозволяє забезпечити раціональне влаштування структури держав». Нормативно-юридичні акту правоустановлювального характеру формують державу як систему з розвинутою органічною будовою. У такий спосіб право створює юридичні передумови для ефективної роботи всіх ланок державної машини.

2. Відомі два методи, за допомогою яких держава нав'язує свою волю суспільству: метод насильства, властивий тоталітарним державам, і цивілізоване управління соціальними процесами за допомогою правового інструментарію. Такий метод органічно властивий державам fa розвинутим демократичним режимом. Отже, сучасна демократична держава не може поза правом і без нього здійснювати свою діяльність. Право складає необхідну сторону, аспект, властивість державної діяльності. Така якість властива праву, оскільки воно незамінне як загально соціальний регулятор і його використання обумовлене об'єктивними факторами, що знаходяться поза державою. Право нав'язується державі як необхідність, тому вона не може знехтувати правовою формою. Держава без шкоди для суспільства не може маніпулювати правом або звільнитися від нього.

Узагальнено можна визначити ряд напрямків, що характеризують організаційну роль права щодо держави:*

Право впливає на державу при її взаєминах із населенням, з окремою особистістю. Держава впливає на громадян через право й у межах правових вимог; у свою чергу, громадяни впливають на державу за допомогою права. Цінність права вимірюється в основному тим, якою мірою воно забезпечує й чи забезпечує взагалі гармонійний і прогресивний розвиток особистості й розширення її свободи. Із цього погляду цінність права якщо й обумовлена зв'язком Ь державою, то лите тією мірою, якою сама держава поставлена на службу.*

Право легалізує державну діяльність, забезпечує дозвіл охоронних і примусових заходів держави. Державна діяльність за допомогою права вводиться в суворі рамки юридичних вимог, набуває юридичної форми.*

За допомогою права визначаються межі діяльності держави, позначаються межі втручання в приватне життя громадян.*

Право закріплює специфічні інтереси націй і народностей і в такий спосіб впливає на державну владу в її взаєминах з націями й народностями.*

Правова форма забезпечує можливість здійснення контролю за діяльністю державного апарата та в такий спосіб створює юридичні гарантії відповідального поводження держави перед населенням.*

Право виступає в сучасних умовах мовою спілкування держави не тільки з населенням, але також з іншими державами, світовим співтовариством узагалі.*

Право (і тільки воно) є основним засобом легітимації державного примусу. Право визначає підстави, межі й форми державного примусу.

Отже, держава як суверенна влада не може існувати й функціонувати поза правам. Концепція панування права (правової держави) саме виходить Ь того, що право в інтересах особистості, суспільства загалом зв'язує, обмежує державу.

Воно виступає могутнім обмежувачем державної сваволі. У такому розумінні право