Нілу викликалися таненням снігів в Абіссинських горах, де бере свій початок Блакитний Ніл, і тропічними зливами в районі Великих озер Центральної Африки, звідкіля витікав Білий Ніл. Блакитний Ніл стрімко ніс величезні маси весняної води. Води Білого Нілу, зливаючись із більш бурхливим Блакитним Нілом, відкидалися назад до Хартума, широко розливаючись й утворюючи природну водойму, що сприяла повільному спаданню паводка в Єгипті й перешкоджала його висиханню в період низької води. Початок розливу зазвичай припадав на 19 липня та вважався початком нового року. Розлив ріки відбувався в період із липня по жовтень включно. - Починаючи з додинастичних часів і аж до сучасної епохи заселення Єгипту обмежувалося прирусловими валами або низинними пустельними районами, де насіння можна було сіяти в жирному вологому мулі, що залишається щорічними розливами, і де худоба могла харчуватися трав'янистою або чагарниковою рослинністю, яка росла там у достатку. Землеробське господарство жителів Нільської долини набагато більшою мірою залежало від щорічних розливів ріки, ніж господарство Месопотамії. У цьому полягає специфічна риса єгипетської цивілізації Родючі поля створювалися самою природою, а не штучно, як у Месопотамії.
Пізніше єгиптяни будували вздовж берега греблі великої довжини й залишали в них стоки для спускання води на поля. Для затримки води на полях споруджувалися нові подовжні й поперечні греблі й насипи. Від основного русла відділялися численні канали. Створювалися водойми, у яких надлишки нільської води зберігалися й використовувалися в посушливу пору року. Використовувалася басейнова, або лиманна, система зрошування, при якій уся країна виявилася ніби розкресленою дамбами, каналами, греблями на прямокутні зрошувані ділянки, так звані басейни. Зрошувалися не тільки затоплювані Нілом землі, але й високі поля, куди вода подавалася за допомогою водочерпальних споруджень — шалуфів.
Подібність Єгипту до Межиріччя полягає в значній залежності від привізних товарів і, відповідно, у величезному значенні, що мала торгівля. Здійснювалися експедиції за золотом, бірюзою, міддю, деревом.
Ранні поселення на території Єгипту. Гіпотези щодо виникнення держави
Археологічних експедицій, сферу наукових інтересів яких становили б до-династичні часи, було порівняно мало, тому картина виникнення держави багато в чому схематична й рясніє білими плямами. Результати досліджень показали майже безперервну послідовність заселення Південного Єгипту від палеоліту до мезоліту (XXX—X тис. до н. е.). Заселення країни пов'язують із «близькосхідною хвилею».
У Верхньому Єгипті й Нубії вже в 1250 р. до н. є. були відомі жнива й обмолочування дикорослих злаків. З великою ймовірністю передбачається, що одомашнювання тварин було відоме до Vтис. дон. є. У період між VІІІ тис. дон. е. у Єгипті був цілий ряд додинастичних культур, що відрізнялися помітною культурною своєрідністю. Кочовики-пастухи пасли кіз, овець і велику рогату худобу. Навіть в осілих громадах, які жили на берегах Нілу, рибальство, полювання на птахів, на велику дичину часто мали набагато важливіше значення порівняно з вирощуванням злакових культур. З 5000 р. до н. є. йшла поступова адаптація до землеробського способу життя, як у Нижньому (північ), так і у Верхньому (південь) Єгипті.
Найдавніші культури — Фаюм, Меримде, Нагада, Бадарі, остання існувала одночасно з Убайдом, але була більш відсталою й примітивною: зернове землеробство — ячмінь, пшениця-полба, кремінні знаряддя, грубувата кераміка, перші вироби з привізної синайської міді.
Практично одночасний підйом міст-держав Шумеру й виникнення єгипетської держави — взаємопов'язаний процес, що становить собою результат культурної еволюції Близького Сходу та Північно-Східної Африки.
Могутнім стимулом у перетворенні давньої африканської культури було «вторгнення азіатів», що й заклало основи для утворення держави.
Але археологічні дані не підтверджують цей погляд. Глибокі й тісні контакти. Західною Азією, особливо із Сирією й Палестиною, безумовно, були (писемність, циліндричні печатки), але ніяк не імміграція або вторгнення (безпідставно).
1. «Іригаційна гіпотеза» (Карл Віттфогель). Учений припускав, що розвиток технології іригації в Месопотамії та Єгипті став початком прогресу в багатьох інших областях: виникло суперництво за контроль над водними ресурсами; зросла продуктивність праці; були розроблені більш досконалі іригаційні системи, з'явилася бюрократія, яка керує робочою силою; нарешті, сформувалася державна надбудова.
Автор гіпотези не погоджується із сучасним розумінням ролі іригації в історії Єгипту. Дані свідчать про те, що контроль над іригаційними спорудами та розливами ріки здійснювався місцевою адміністрацією, яка навряд чи була зацікавлена в розвитку й зміцненні системи загальнодержавної влади.
2. Головну роль у виникненні держави відігравала торгівля. Гіпотеза почасти прийнята для Месопотамії й цивілізації майя, але не для Єгипту. Порівняно з іншими державами, зв'язки із сусідніми країнами, далека торгівля були досить обмеженими й зосереджувалися тільки в декількох пунктах. Вольфганг Хельк вважає, що обмеженість далекої торгівлі в поєднанні з імміграцією кочових народів, у результаті якої виникали невеликі тимчасові поселення вздовж усієї Нільської долини, не тільки не стимулювала ріст великих міських поселень, але й стримувала їхній розвиток.
Для Єгипту була характерною «приматна модель розселення», тобто існувало тільки кілька великих міст з обмеженими адміністративними або жрецькими функціями. Ці міста були оточені численними суто землеробськими селищами. Такі модель розселення зберігалася до 3200—3100 р. до н. е., коли почалося запустіння багатьох дрібних поселень і переселення їхніх жителів до більших поселень.
Перші протодержави виникали навколо храмів — номи, божество виступали як «сполучна єдність» На чолі протодержав стояли священики-жерці, які набули згодом функцій адміністраторів, правителів номів. Цей процес, імовірно, від бувався паралельно з приростом населення та, як наслідок, зі зміною характер поселень (Гієраконіполь і Нагада обнесені стінами, у кожному «царські цвинтарі» з чудовим похоронним інвентарем).
Жрець