На межі IV—III тис. до н. є. влада над номами була зосереджена в руках двох правителів. Близько 3400—3200 pp. до н. є. гостра боротьба між Верхнім і Нижнім Єгиптом закінчилася перемогою правителя Верхнього Єгипту. Наприкінці IV тис. до н. е., близько 3100 р. до н. е., відбулося об'єднання обох частин єдину державу під владою фараона Менеса (Міна або Нармера, царя Скорпіона). Безсумнівною є наявність у Менеса честолюбних прагнень і амбіцій. Космополітичні центри північної дельти чинили опір, не бажаючи входи? ти до складу єдиної держави. Виявлені предмети того часу прикрашені сценами/ у яких одна людина скоряє іншу. j

Раннє об'єднання країни прискорило процес інституціоналізації влади, становлення ефективної централізованої адміністрації, що спиралася на могутній розгалужений ієрархічно-бюрократичний апарат. Крім того, розвиток держав» стимулювався розвитком писемності й «оформленням» системи похороних обрядів, що дало поштовх будівництву пірамід, зведенню храмів і утворення кінцевих адміністративних та перерозподільних центрів, а це у свою чергу привели до формування багатоярусної економіки.

Періодизація історії Давнього Єгипту.

IV тис. до н. є. — додинастичнии період. ,. 3000—2778 pp. до н. є. — Раннє царство. І—II династії Менес. Уже при царях династії єгиптяни почали просуватися за межі країни: на південь — у Нубію, на захід — у Лівію, на схід — на Синай. Фараон II династії Хасехем остаточно об'їдав країну в централізовану державу, придушивши заворушення на півночі.

2778—2263 pp. до н. є. — Давнє (Старе) царство. III—VI династії. Джосер (III), фіофру, Хуфу, Хафра, Менкаура (IV). Єгипет — велика централізована державі. Царі вели постійні війни. Під час походу в Нубію фараона Снофру було заявлено 7 тис. полонених і 200 тис. голів худоби, під час походу на лівійців — 1000 чоловік Наприкінці V династії влада фараонів почала слабшати. Одночасній зміцнювалися позиції номової знаті. До кінця правління VI династії країна почала розпадатися на напівзалежні номи 2263—2040 pp. до н. є. — І Перехідний період VII—X династії. 70 мемфісьціх царів VII династії, за переказом, що зберігся в Манефона, правили всього 70 днів. Із середини XXIII ст. до н. є. почався період занепаду, внутрішньої роздробленості Єгипту. Наприкінці НІ тис. до н. є господарське становище фаїни вимагало об'єднання (зрошувальна мережа занепала, населення часто переживало голодні роки).

В 2160—1785 pp. до н.є. — Середнє царство. XI—XII династії. Аменемхети й Сенусерти (XII династія). Єгиптяни вели війни із сусідніми лівійськими й передніюазійськими племенами, підкорили Північну Нубію. Зводили укріплення на вхідному кордоні, у Верхній і Нижній Нубії. Як і раніше, сильними були позиції 't Домової знаті, але поступово чимраз більшого значення набувають люди незнатного походження. Опору царської влади складало наближене воїнство ч. На рубежі XVIII—XVII ст. до н. є Єгипет знову вступив у період роздробленості, і тому став легкою здобиччю для гіксосів, які вдерлися з Азії у східну Дельту. 1785—1580 pp. до н. є. — II Перехідний період. XIII—XVII династії Період Лаоського панування, що тривало 100—150 років. Гіксоси не були згуртовані й не змогли утворити єдину державу правителі Фівів, залишаючись відносно незалежними, очолили боротьбу проти руйників

В 1580—1085 pp. до н. є. — Нове царство XVIII—XX династії. Яхмос І, Тутмос ІІІ, Хатціепсут, Тутмос III, Аменемхеп IV, Тутанхамон, Ейе, Хоремхеб (XVIII), різес І, Сеті І, Рамзес II, Мернептах, Сеті II (XIX). Яхмос І захопив фортецю Косів Аварис на північному сході Дельти й довів боротьбу до перемоги При Амосі II південний кордон Єгипту просунувся за третій поріг Нілу, були організовані походи до Євфрату, розгромлено в Північній Месопотамії державу. При Тутмосі III були організовані походи в Сирію й Палестину, завдяки яким імперія просунулася до четвертого порога та північної окраїни Сирії. Єгипет зайняв панівне положення в Східному Середземномор'ї.

При Рамзесі І почалися тривалі війни з хетами за панування в Сирії. За царювання Рамзеса II відбулася знаменита битва з хетами біля стін сирійського Кадета, з кожного боку в якій брало участь до 20 тис. чоловік (Рамзес пише про перемогу, але єгиптяни не змогли захопити місто, а хети переслідували їх під час відступу). Війна завершилася тільки на 21-ому році царювання Рамзеса II мирним договором з хетським царем Хаттусилісом НІ.

Незабаром на Єгипет накотилися хвилі завойовників «народів моря» й лівійських племен. Серйозні внутрішні потрясіння проявилися в частій зміні правителів, заколотах і змовах, у посиленні позицій номової знаті (особливо у Фіваїді, на півдні країни). У сфері зовнішньої політики впав військовий престиж Єгипту, були втрачені іноземні володіння.

1085—950 pp. до н. є. — НІ Перехідний період. XX династія (Таніс). До початку XI ст. до н. є. утворилися два царства: Нижньоєгипетське із центром у Танісі, на північному сході Дельти, і Верхньоєгипетське зі столицею у Фівах Сирія, Фінікія й Палестина звільнилися від єгипетського впливу.

950—525 pp. до н. є (525—332 pp. до н. є.) — Пізнє царство. XXII— XXVI династії (Лівійська, Леонтополь, Саїсська, Ефіопська). Лівійський воєначальник Шешонк І (950—920 pp. до н. е.), засновник XXII династії, не зміг укріпити свою владу, Нижній Єгипет розпався на ряд окремих областей. Наприкінці VIII ст. до н. є. нубійський цар Піанхі захопив значну частину Єгипту, у тому числі