Давньоєгипетський та давньоримський календарі

План.

Давньоєгипетський календар.

Давньоримський календар.

Одним із найперших і найважливіших досягнень людства стало спостереження над ритмічністю зміни дня та ночі, зими, весни, літа й осені. Звідси виникли елементарні уявлення про час і про часові відрізки. Всі вони були зв’язані з астрономічними факторами – обертанням Землі навколо своєї вісі та навколо Сонця.

Після переходу до землеробства та скотарства почали виникати перші календарі. Календар – це визначена система відліку часу. Сама ця назва походить від латинського слова „календи” – перший день нового місяця. Латинське слово „календаріум” у буквальному перекладі означає „боргова книга”, тому що у Давньому Римі існувало правило сплачувати боргові відсотки у перший день місяця.

Вважається, що найперші календарні системи виникли у IV-III тис. до н. е. Найдавнішими, напевно, були місячні календарі, в яких чергувалися місяці по 29 і 30 діб. У місячному календарі було 12 місяців, або 354 доби, тому він був довшим за тропічний на 11 діб. Тропічний рік – це інтервал часу між послідовними положеннями Сонця у точці весняного рівнодення (21 березня). Його тривалість дорівнює 365 добам 5 годинам 48 хвилинам 46 секундам. Місячний календар був поширений серед кочівників, які звикли орієнтуватися по нічних зірках, але надзвичайно незручним для тих народів, основою господарського життя яких було землеробство, тому що початок року не припадав на якийсь визначений день, а переміщувався по сезонах. Щоб наблизити рік місячного календаря до тропічного, стали періодично вводити додатковий 130й місяць. Таким чином був створений місячно-сонячний календар.

Найдавніший сонячний календар з’явився в Давньому Єгипті приблизно у IV тис. до н. е. Дуже важливу роль у житті давніх єгиптян відігравали розливи Нілу. Найголовнішою зіркою вони вважали Сиріус (альфу Великого Пса), який вони називали Сотіс. Єгипетські жерці помітили, що Сиріус зникає з неба в один і той же самий день. Знову він з’являвся через 70 днів на кілька хвилин перед сходом Сонця. Ця подія співпадала з початком розливу Нілу. Крім того, поява Сиріусу відбувалася під час літнього сонцестояння. Збіг цих трьох важливих подій став відправною точкою для побудови першого єгипетського календаря. День першої появи Сотіс, розливу Нілу та літнього сонцестояння давні єгиптяни стали вважати початком нового року і називати Упет ренпет.

Між двома послідовними появами Сиріусу проходило 360 днів, і за цей час Сонце проходило 12 зодіакальних сузір’їв. Таким чином, єгиптяни отримували 12 місяців по 30 днів кожний. Але цей рік постійно відставав від тропічного, тому в кінці додавали ще 5 вихідних додаткових днів, які присвячувалися покаянню в гріхах і поминанню померлих.

У кінці кінців єгипетський календар мав такий вигляд:

10 днів складали один тиждень;

3 тижні складали один місяць (30 днів);

4 місяці складали один сезон (120 днів; сезони мали назву Розлив, Проростання, Посуха);

3 сезони (360 днів) плюс 5 додаткових складали один рік (365 днів).

Єгипетський рік був коротшим за тропічний на ј доби. За 4 роки різниця становила 1 день, за 120 років – 1 день, а за 1460 – 1 рік, тобто 1460 тропічних років дорівнює 1461 єгипетському. Розливи Нілу почали обганяти появу Сотіс. Через ті самі кожні 1460 єгипетських років поява Сиріусу співпадала із розливом Нілу та сонцестоянням. Цей період стали називати „періодом Сотіс” або „великим роком”. Для пояснення цього єгиптяни вигадали легенду про птаха Фенікс, який кожні 1460 років на заході сонця спалювала себе у багатті з пальмового листя, щоб на ранок відродитися з попелу.

Взагалі для пояснення всіх особливостей свого календаря жерці Давнього Єгипту розповідали красивий міф. Давно, коли була тільки першопочаткова вода, а Земля та Небо, злившися в одне, лежали у цій воді, бог Тум підняв богиню неба Нут над землею так, щоб Сонце могло почати свій щоденний коловорот. Тоді і рік Сонця, і рік Місяця дорівнювали трьомстам шістдесятьом дням. Але потім бог Землі – Геб – взяв за дружину богиню Неба – Нут. І бог Сонця – Ра – дуже розгнівався. Він прокляв богиню Нут і заявив, що не дасть їй жодного дня і жодної ночі для народження дитини. Засмучена богиня пішла до мудрого Тума, і той заспокоїв її. Тум пішов у гості до богині Місяця і виграв у зернь по одній сімдесят другій частині від кожного дня місячного року. Це склало п’ять повних днів. Тум подарував їх Нут. Богиня народила п’ятьох дітей, які теж стали богами та віддали свої дні Ра, щоб улестити його. З тих пір сонячний рік став дорівнювати 365 дням, а місячний скоротився до 355.

Крім того, єгиптяни мали ще і місячний календар. Оскільки у ньому місяць складав 29,5 днів, у нього необхідно було постійно вводити поправки. Але їм користувалися для вираховування деяких релігійних свят.

Перший календар, який ділив рік на 365 днів, був уведений ще у Давньому царстві, можливо, Імхотепом. Після відвідування Єгипту Юлій Цезар наказав використовувати його по всій Римській імперії. Варіант цього календаря, відомий як юліанський, використовувався у Європі до XVI ст., тобто до створення григоріанського. Єгипетським календарем довгий час користувалися вірмени.

У Давньому Римі з VII ст. до н. е. Використовувався місячно-сонячний календар, у якому було 355 днів, які ділилися на 12 місяців. Забобонні римляни боялися парних чисел, тому кожен місяць складався із 29