З метою максимально наблизити рік до тропічного раз на 2 роки стали вводити додатковий місяць – марцедоній (від латинського слова „марцес” – платня), який спочатку дорівнював 20 добам. В цьому місяці повинні були закінчуватися всі грошові розрахунки минулого року. Однак неузгодженість римського та тропічного року цим ліквідувати не вдалося. Тому в V ст. до н. е. Марцедоній стали додавати два рази в 4 роки, чергуючи 22 і 23 додаткових дні. Таким чином середній рік у такому циклі став дорівнювати 366 дням і був приблизно на ѕ довше за тропічний. Використовуючи своє право вводити у календар додаткові дні та місяці, римські жерці-понтифіки настільки заплутали календар, що виникла необхідність у його реформі.

Така реформа була здійснена у 46 р. до н. е. З ініціативи Юлія Цезаря. Реформований календар на його честь стали називати юліанським. Для створення нового календаря запросили олександрійського астронома Созігена. За основу був узятий єгипетський рік у 365 діб, але було вирішено раз на 4 роки вводити додаткову добу. Таким чином середній рік у такому циклі став дорівнювати 365 добам і 6 годинам. Кількість місяців і їх назви залишилися незмінними, але їх тривалість була збільшена до 30 та 31 доби. Додатковий день стали додавати до лютого, який мав 28 днів, вставляючи його між 23 і 24 числом, куди до цього вставляли марцедоній. У результаті в такому продовженому році з’явилося друге 24 число, а оскільки римляни вели рахунок дням цікавим способом, визначаючи, скільки днів залишилося до певного числа кожного місяця, цей день виявивя другим шостим до березневих календ (календи – перше число місяця; березневі календи – 1 березня). Латиною такий день називався „біс сектус”. У слов’янській вимові цей термін трансформувався у „вісокос”, а сам подовжений рік стали називати високосним.

У Давньому Римі, окрім календ, спеціальні назви мали п’яті числа кожного короткого (30 днів) місяця чи сьомі довгого (31 день) – нони та тринадцяті короткого чи п’ятнадцяті довгого місяця – іди.

Початком року стали вважати 1 січня, бо в цей день починали свою роботу консули та інші магістрати. З плином часу були змінені назви деяких місяців: у 44 р. до н. е. квінтіліс (п’ятий місяць) на честь Юлія Цезаря став називатися іюлем, у 8 р. до н. е. секстіліс (шостий місяць) – августом на честь Октавіана Августа. У зв’язку зі зміною початку року назви деяких місяців втратили зміст, наприклад, десятий місяць – декабрь – став дванадцятим.

Отже, юліанський календар набув такого вигляду: январіус (названий на честь дволикого бога Януса), фебруаріус (місяць „очищення”), мартіус (названий на честь бога війни Марса), апріліс (імовірно, від слова „апрікус” – „зігрітий сонцем”), майюс (названий на честь богині Майі), юніус (названий на честь богині Юнони), юліус (названий на честь Юлія Цезаря), аугустус (названий на честь Октавіана Августа), септембер (сьомий місяць), октобер (восьмий), новембер (дев’ятий), децембер (десятий). Латинськими назвами місяців досі користуються у російській мові, в той час як в українській збереглися давньослов’янські назви.

Загалом юліанський календар відставав від тропічного на одну добу кожні 128 років. У 325 р. перший вселенський Нікейський собор постановив вважати юліанський календар обов’язковим для всіх християн.

Давньоримський календар мав багато свят. Найголовнішими з них були:

1 січня. В цей день приймали присягу консули. В знак подяки Юпітеру за допомогу римлянам приносили в жертву биків. Консули обіцяли Юпітеру, що їх наступники зроблять те саме.

Початок січня – Компіталії. У сільській місцевості кожен землероб будував на кордоні своєї ділянки невелике святилище з вівтарем. На вівтар він ставив свій плуг і дерев’яні ляльки, по одній на кожного члена сім’ї. Наступний день вважався святом. В цей день приносили особливі жертви богам, щоб очистити дім і господарство від скверни га наступний рік. В містах господар кожної ін сули приносив у жертву курку на спеціальних вівтарях, що стояли на перехресті. Після цього влаштовувалися триденні свята.

13-21 лютого – Паренталії. Це церемонії на честь померлих батьків. Римляни відвідували їх могили за містом, покладали квіти та виливали вино.

15 лютого – Луперкалії. В цей день у Луперкалі, печері на Палатині, збиралися дві команди юнаків, які змагалися у бігу навколо пагорба. Бігуни були одягнені у шкури жертовних кіз, а їх тіла були оббризкані кров’ю. Пробігаючи повз жінок, вони били їх ременями зі шкір, бо вважалося, що це сприяє родючості.

22 січня – Карістії. Цим святом Паренталії закінчувалися.

1 березня. В цей день у храмі Вести здійснювали ритуал оновлення вічного вогню. Цей день слугував початком танців саліїв (особливої колегії жерців). Дванадцять молодих патриціїв виконували танці навколо всього Риму, тримаючи в руках щити, а кожну ніч проводили в різних домах, бенкетуючи з господарями.

14 березня В цей день на Марсовому полі на честь бога війни влаштовували скачки.

15 березня. Свято на честь Анни Перенни – покровительки року. Римляни влаштовували пікніки на березі Тибру. Вважалося, скільки чаш вина вип’єш у цей день, стільки років проживеш.

23 березня – Тубілустрій. На особливій церемонії на честь Марса проводилося очищення священих бойових труб, що мало принести удачу на війні.

4-10 квітня – Мегалезійські ігри. Ігри на честь Кібели – Великої матері.

12-19 квітня – Це реалії. Влаштовувалися ігри та вистави на честь Церери, покровительки зерна та врожаю.

21 квітня –