Реферат на тему:
Битва під Москвою
Восени 1941 року наступ на Москву гітлерівці готували як завершальну операцію всієї російської кампанії. Вони дали їй назву «Тайфун», передбачаючи, що ніяка сила не устоїть проти всеруйнуючого фашистського урагану.
Битва за Москву почалася 30 вересня 1941 року. До цього часу на фронті фашистської групи армій «Центр», що грала головну роль в операції «Тайфун», були зосереджені основні сили гітлерівської армії. Вони поповнилися частинами і з'єднаннями, відкликаними німецьким командуванням з півдня — з Донбасса і з півночі—з-під Ленінграда. Сполучившись в районі міста Вязьми, вони повинні були взяти в кільце основні сили Західного і Резервного фронтів і знищити їх. Потім північне угрупування військ повинне була захопити Калінін і, повернувши на південний схід, йти на з'єднання з південним угрупуванням, що наступало у напрямі Орел — Тула, південніше за Москву. А в цей час центральна угруповування військ повинна була почати штурм столиці прямо в лоб.
Спочатку «Тайфун» розвивався як по писаному. Незважаючи на лютий опір радянських військ, гітлерівці на півдні вже 3 жовтня зайняли Орел, а центральне і північне угрупування 7 жовтня сполучилися в районі Вязьми. Декілька дивізій Червоної Армії виявилися в оточенні. Генерал Гальдер записав в своєму щоденнику: «Операція «Тайфун» розвивається майже класично».
Отже, на Московському напрямі створилося загрозливе положення. Державний Комітет Оборони ухвалив спеціальну постанову про захист Москви. Відповідно до цієї постанови головним оборонним рубежем Москви була визначена Можайська лінія оборони. Сюди стягувалися всі сили і кошти з резерву Верховного Головнокомандування.
У глибокому тилу — в Сибірі, на Уралі, в Казахстані — спішно формувалися нові дивізії, які озброювалися там новою, щойно зброєю, що сходила із заводських конвейєрів. Солдати і командири по прискореній програмі проходили курс навчання веденню оборонних і наступальних боїв, боротьбі з танками ворога, тактиці вуличних боїв.
А коли в Ставці була отримана шифровка про те, що в 1941 році Японія не виступить проти Радянського Союзу, з Далекого Сходу були зняті три стрілецькі і дві танкові дивізії. Вони спішно занурилися в ешелони і попрямували у бік Москви.
З першого дня війни москвичі почали формувати дивізії народного ополчення. Кожний район — свою дивізію. Усього було сформовано 16 дивізій.
За півроку війнижителі Москви послали на фронт тільки комуністів і комсомольців більше за 350 тисяч чоловік.
У цій важкій обстановці Державний Комітет Оборони вирішив об'єднати Західний і Резервний фронти, що захищають Москву, в один Західний фронт і призначив нового командуючого — генерала Г. К. Жукова, який до цього успішно керував обороною Ленінграда.
14 жовтня німецько-фашистські війська увірвалися в Калінін і відрізали від основних сил велику групу військ в районі цього міста. Державний Комітет Оборони 17 жовтня виділив ці війська в особливий — Калінінський фронт і призначив генерала І. С. Конева його командуючим.
Натиск фашистських військ на Москву посилювався.Однак перемоги давалися ворогу все важче і важче.
Фашисти посилили нальоти своєї авіації на Москву, які почалися ще літом. Нічне бомбардування слідувало одне за одним. Однак до міста як і раніше проривалися лише окремі літаки. На ближніх підступах до міста їх зустрічала суцільна завіса вогню наших зенітників, а на далеких — колони бомбардувальників розсіювалися нашими відважними льотчиками-винищувачами..
У кінці жовтня — початку листопада ціною крайніх зусиль радянським військам вдалося зупинити фашистів на всіх напрямах. Гітлерівські армії, зробивши в жовтні перехід на схід на 250 кілометрів, вимушені були перейти до оборони всього в 80— 120 кілометрах від Москви. Наступила оперативна пауза, запеклі бої на час припинилися. Радянське командування виграло час для подальшого зміцнення підступів до столиці.
У грізні жовтневі дні в зв'язку з наближенням фронту до Москви Державний Комітет Оборони ухвалив рішення про евакуацію з столиці урядових установ, дипломатичного корпусу, оборонних підприємств, наукових установ, культурних і історичних цінностей.
Але Політбюро ЦК ВКП(б), Державний Комітет Оборони, Ставка Верховного Головнокомандування і оперативна група працівників Генерального штабу не залашали Москву. Вони продовжували керувати країною і бойовими діями радянських військ на всьому фронті.
Зусилля всіх міських, партійних і громадських організацій були направлені на вирішення однієї задачі — відстояти Москву. На вулицях будувалися барикади, підвали будинків перетворювалися у вогневі точки.
Сотні тисяч москвичів будували на околицях міста глибоку протитанкову оборону, особливо могутню вздовж північних і південних кордонів міста.
6 листопада в Москві відбулося урочисте засідання Московської Ради, присвячене XXIV річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. А на наступний день — 7 листопада 1941 року — на Червоній площі відбувся військовий парад військ Московського гарнізону...
Урочисті збори і військовий парад на Червоній площі транслювалися по радіо на всю країну.По Червоній площі під грім оркестрів проходили війська,а з трибуни Мавзолею В. І. Леніна звучали слова: «Ворог буде розбитий, перемога буде за нами!»
15 листопада гітлерівське командування знов повело свої війська в «останній» наступ на Москву. Воно перегрупувало сили так, щоб більшість танкових і механізованих дивізій знаходилася тепер на флангах Центрального фронту і вела наступ на Москву з півночі і півдня, намагаючись охопити її залізними кліщами.
Почалася вирішальна фаза Московської битви.
Радянські бійці і командири, піхотинці і артилеристи, льотчики і танкісти, кавалеристи і сапери всі до єдиного виявили чудеса хоробрості. Подвиги здійснювали не окремі бійці, а цілі взводи, роти, батальйони, полки і дивізії.
28 піхотинців з стрілецької дивізії генерала І. В. Панфілова у роз'їзду Дубосеково вступили