Реферат

На тему:

Боснія та Герцеговина після Берлінського конгресу.

На Берлінському конгресі (1878) Австро-Угорщина дістала право ввести на територію Боснії та Герцеговини свої війська з метою відновлення порядку й встановлення нової системи управління. Відень у цьому активно підтримували Німеччина та Великобританія, які не були заінтересовані в посиленні позицій Росії в регіоні. Вони наперед погоджувалися на те, що австрійці в перспективі продовжать свою експансію далі на південний схід — у напрямі Косово, Метохїі, Старої Сербії та Македонії.

Австро-Угорщина таким чином перетворювалася на головну силу в розв’язанні "східного питання", а Боснія та Герцеговина — на важливий плацдарм у просуванні австрійців углиб європейських провінцій Туреччини. Доля Боснії на певний час опинилася в зоні Інтересів Відня й потрапила у пряму залежність від протистояння Австро-Угорщини, з одного боку — з Портою, а з іншого — з Росією. Ще одним наслідком посилення позицій Австро-Угорщини на Балканах стало виведення Боснії та Герцеговини за рамки планів Белграда, спрямованих на об'єднання сербських історичних теренів у складі однієї держави.

17 липня 1878 р. австрійські війська перетнули кордон Османської імперії і вступили на територію Боснії та Герцеговини, зустрівши при цьому відчайдушний опір як місцевих мусульман, так і православного населення краю, яке вбачало в австрійцях ще небезпечнішого іноземного загарбника, ніж турки.

Католицьке населення Боснії та Герцеговини, навпаки, вітало прихід нової влади. На відміну від інших районів краю, де для придушення опору довелося підтягувати великі резервні підрозділи, Герцеговину, де католики становили більшість населення, без жодних ускладнень зайняв не дуже численний загін австрійської армії на чолі з генералом Йовановичем.

Австро-Угорщина не приховувала своїх намірів щодо Боснії та Герцеговини. Вже у 1879 р. рейхсрат висловився за остаточне приєднання тимчасово окупованих територій, незважаючи навіть на те, що Порта формально зберігала свій суверенітет над Боснією, а рішення щодо зміни статусу провінції могли прийняти тільки великі держави, які підписували Берлінський договір.

Після тимчасової окупації Боснії австрійськими військами на території краю було запроваджено режим особливого управління; верховним правителем став спеціальний імператорський намісник, у руках якого зосереджувалася як військова, так і цивільна влада.

У 1882 р. цивільне управління було відокремлене від військового, а на посаду намісника призначено барона В. Калая, з ім'ям якого пов'язують активізацію кампанії, спрямованої на втілення в життя проекту створення так званих "австро-угорських" Балкан. У межах цього проекту передбачалося формування окремої "боснійської нації" та культивування духу "боснійства" як політичної та національної ідеології; дальше зближення місцевих мусульман і католиків й, водночас, поглиблення суперечностей між мусульманами та православними; навернення мусульман у католицизм; колонізація Боснії німцями та представниками інших католицьких народів тощо.

Наступним кроком у цьому напрямі стала анексія Боснії та Герцеговини, здійснена Австро-Угорщиною е 1908р. всупереч міжнародним правилам і нормам, що регламентували статус цієї турецької провінції. Світ і Європа прискорено рухалися до Першої світової війни, суперечності між великими державами накопичувалися й загострювалися, Балканський півострів у цілому й Боснія зокрема посідали в системі цих суперечностей важливе місце. Анексія фактично започаткувала практичну підготовку до майбутньої війни. При цьому внутрішньополітична ситуація в самій Боснії стала вкрай вибухонебезпечною.

Загальна ситуація в провінції залишалася дуже напруженою. Соціально-економічні проблеми, пов'язані з низьким рівнем життя, безробіттям та іншими проблемами, зумовленими недостатнім економічним потенціалом краю, посилювались і загострювались унаслідок дії національних та релігійних чинників, що сприяли взаємній ізоляції різних груп місцевої людності, загостренню стосунків між ними.

У Боснії та Герцеговині дедалі більшу підтримку дістають політичні партії та організації, які закликають до боротьби проти австрійської окупації. Особливе місце серед них посідала "Молода Боснія", революційно-націоналістична група молоді, яка перебувала під впливом соціалістичних ідей. З її лав вийшов Гаврило Принцип, котрий здійснив замах на австрійського ерцгерцога Фердинанда влітку 1914 р.

Події Першої світової війни докорінно змінили основний напрям історичного розвитку Боснії та Герцеговини — провінція ввійшла до складу новоствореного Королівства сербів, хорватів, словенців (1918), що значною мірою змінило всі основні чинники та обставини внутрішнього життя.

ЛІТЕРАТУРА

Австро-Венгрия. Опит многонационального государства. Москва, 1995.

История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.

История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.

Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1987. Т. 2.